Віталій Квітка

письменник

Чи є блоґер журналістом?

мнения

6 Июня 2018, 10:15

Цивілізація — це спроба роду людського позбавити себе труднощів та проблем. Так сказав один мудрий чоловік. Склалося: з огляду на те, що труднощів та проблем щоразу, з кожним колом, на яке вона заходить, дедалі більшає, потрібні рятівники — ті, хто стоятиме на сторожі її засад. Раніше цю функцію виконували мудрі правителі сивої давнини та їхні радники, шляхта тощо — завдяки рішенням, спричиненим глибинами цієї мудрості. З розвитком друку і десь так приблизно з початку ХІХ сторіччя функцію мудрого суспільного арбітражу стабільно перебрала на себе журналістика. Тобто, предмет, який ми маємо на увазі під словом "журналістика". Ті, хто уособлює царину, що з хобі поступово перетворилася на професію.

На Сході і на Заході поняття про журналізм наприкінці ХХ сторіччя відрізнялися. Звичайно, завжди це бували уявлення про людину з блокнотом та олівцем у руці, та не зовсім. Колись західна журналістика висміювалася, вважалася за "продажну", неефективну, асоціюючись у кращому витпадку з Фандором із Фантомаса — більше суперменом, аніж репортером. Тоді, тридцять років тому, коли я вступав на факультет журналістики КДУ, з-за катедри старенький професор у потертому піджачку, з віялом лупи на плечах та з розкуйовдженим або й узагалі відсутнім волоссям на голові, розповідав про походження журналістики — стабільно від літописця Нестора та "Повісті временних літ".

Коли ж справа доходила до здачі іспитів, майбутній журналіст обкладався бутербродами з позеленілої від часу потрапляння в крамницю ковбаси у 2.20 і трудами Маркса-Енґельса: тернистий шлях фахового "інженера людських душ" і сторожа істини. За правду радянський журналіст вигризав зубами асфальт (журналіста ноги годують)... у редакторських межах: насправді в пошуках істини нічого не заборонялося, просто, якщо табуйована межа була перейдена, інформація лягала навічно в шухляду столу, а затятий правдошукач, у крайньому випадку, підлягав опінії всередині трудового колективу. Ця риса – "заточеність" на пошук правди – зіграла свою роль у Перебудову: сучасна вільна журналістика завдяки їй отримала достатньо своїх мучеників і героїв.

Зі здобуттям незалежності в екс-тоталітарних державах виявилося, що властиво журналістський нюх і "фас" на пошук правди, це ще далеко не все, що потреба журналістові. Журналістика змучено переходила на новий формат, згідно з канонами якого репортер походив уже не від Нестора, а від власних, бажано правильних, уявлень про свободу слова та відданість ідеалам та стандартам світової демократії. Спочатку це працювало: судячи з півмільйонних накладів деяких всеукраїнських газет, журналіст із людини, яка просто фіксує розкидані в часі події, перетворився на чи потужного авторитета в очах громадян, у 2000-х масмедіа мали на порядок більшу довіру з боку читача, ніж на початку 1980-х чи 2010-х. Іноді саме журналістські ініціативи спричиняли грандіозні зрушення у суспільстві, викликали явища безпрецедентних акцій боротьби за свободу та за ідеали демократії. "Україна без Кучми", Помаранчева та Революція Гідності. Принаймні в перших двох доля здорового журналізму – лев'яча.

На початку 2010-х не старець із печер, а гарно поголений хлопець в модних окулярах а ля гаррі потер із-за катедр віщував про зміну формату. Розповідав майбутнім "акулам пера", що невдовзі вже зараз завдяки гаджетам і взагалі стрімкому розвиткові компютерних технологій у журналістиці настане нова ера. Споживач медіапослуг ХХІ сторіччя уже не здатен витрачати на споживання так багато часу, як його пращур. А у "професійного журналіста" з'явився серйозний конкурент — блоґер, власне будь-хто, здатний викласти власну думку чи відеоролик щодо будь-якої події теоретично (і практично) є тепер журналістом. Журналістика ХХІ має стати лаконічнішою, зрозумілішою, легкодоступнішою, ненав'язливішою. У недалекому майбутньому, пророкується, сюжети теленовин складатимуться з десятисекундних роликів — аби за хвилину, яку здатен "витратити" на медіаперегляд споживач, він отримав удесятеро більше. Словом, почалася ера, коли замість ніг годують тільки вай-фай та гаджет.

Але більше — не завжди краще. Є межа, за якою замість її сприйняття, інформація перетворюється на подібну до тріпотіння крил метелика чи дзюрчання струмка маячню, що не сприймається як медіаподія. Принаймні, минуло майже десятиріччя, а на телебаченні ми все ще маємо справу не тільки з десятисекундними роликами — часто ефір заповнюють знані "теледіджеї", які навпаки розтягують час телетривання споживача в ефірі.

Утім, частина новітніх медіапророцтв все-таки справдилася.

Перше. Блоґер та інтернет-мережі з медіапомічника решти ресурсів перетворилися... в "медіамагната". Зараз довіра до повідомлень у соцмережах в мешканця соцмереж на порядок вища (принаймні не нижча), ніж до інформації від класичних медіаресурсів — ТБ, преси, інформбюлетеня тощо. Думка блоґера-експерта з павутини майже завжди сприймається на тому ж рівні правдивості й харизми, що і від будь-якого іншого профіексперта. Причому якщо медіаексперт удовольняє потреби аудиторії, від нього уже не потребують підтвердження дійсності власного фаху у формі документа або праці в поважній установі (вмирає ментальне кредо "без бумажки ти какашка"). А якщо інтернет-нестор красномовніший за нестора з-за університетської катедри, цього абсолютно достатньо.

Друге. Самі мережі десь так відсотків на 50, а часом і понад те, є постачальниками інформаційного матеріалу – подій, сюжетів, коментарів — для класичних медіа. Оскільки з часом ця соцмережева залежність матиме тенденцію лише зростати, то можна говорити про якість і правдивість інформації в медіа як недостатні. А що, запитаєте ви, хіба не є правдою, що на тамтому розі сталася тамта аварія, і вона задокументована у мережі не професійним журналістом із районки, а випадковим перехожим? Чи коли завдяки фейковим повідомленням, розтиражованим через інтернет, вдалося зберегти життя відомому журналістові, впіймати потенційного вбивцю?

Останнє — лише виняток, що потверджує правило. Хоча, звичайно, це правда. Та як і у випадку з телесюжетом, коли камера працює лише на частині облич аудиторії, принципово не транслюючи реакцію решти залу, це може виявитися половиною, чвертю чи навіть і однією шістнадцятої правди. По-перше. По-друге, перехожий не несе відповідальності за правдиву достеменність інформації, яка вимагається від спецкора медіавидання, – останній відповідає за власну діяльність у буквальному сенсі слова своїм посвідченням.

Третє. Відповідь на запитання "Чи є блоґер журналістом?" на шальках терезів довіри до інформації від блоґера та від його конкурента профі-журналіста сьогодні однозначно гойднулася в бік "так". Почасти тому, що сучасна класична журналістика так і не змогла вирости, вдягтися і підтримати ті високі шати стандартів західної свободи слова та демократії (читай, журналістики), на якій її навчали на курсах Айрекс-ПроМедіа та в університетах 1990-х (вона залежна не від гаманця пересічного споживача, як у західних демократіях, але вона у нас неможлива без вливань із боку олігархату). Почасти тому, що журналіст із посвідченням — це хтось, хто завжди збоку від твоєї думки, він завше гравець "якоїсь чужої команди", тоді як блоґер із соцмережі — поруч, принаймні він здається таким, як ти, – таким собі самітником правдолюбом, правдошукачем, правдоборцем.

По-третє, часто якість достеменності і дух правдивості інформації у щонайпримітивнішого за освітою мережевого блоґера, який, бува, набирає власну текстівку з граматичними помилками, витрачаючи на речення по півгодини, виявлялася вчасною, ключовою, нагальною і рятівною і тотожною, але випереджаючою професіональну. Отож, якщо ви наприкінці будь-якої наукової роботи як джерело вкажете "Вікіпедію", завжди ваша загальна оцінка в шанованому закладі, який цінує "підтверджені факти", буде на порядок занижена. Однак таке не стосується сучасного українського медіаринку. Схоже, єдиний шлях у гонитві за стандартами журналістики майбутнього для нащадків літописця Нестора, журналістів із дипломом, це паралельне професії блоґерство. Почавшись як хобі, журналістика знову повернулася у власну мушлю: вона хобі.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...