Віталій Квітка

Автор:
Яка вона, українська молитва

Яка вона, українська молитва

мнения

8 Апреля, 08:51

Один раз на рік моє серце повне якщо не гордощів за кожного свого співвітчизника, то радощів. Усе почалося весняного дня, коли всередині ночі я повернувся з Києва. Довелося йти пішки, панував легкий туман. Як правило, о такій порі моє місто спить. Але це була великодня ніч в незалежній Україні. І тому на тротуарах час від часу проявлялися постаті — спочатку чути було невчасний для тихості нічної стукіт підборів і бадьорі голоси, – а потім з туману виринали двійко, трійко, далі — десятки і сотні. "Піджарі", бадьорі й радісні вони йшли з кульками і без кульків крізь ніч. Усі вони поспішали. Не так, як на роботу — і краще, ніж до когось у гості. Вони йшли до Бога. У великодню ніч. Із того часу я почав радіти за кожного з них в день Пасхи. Я розумів, що багато в кого з оцієї ночі освітлених вікон почнуться свої сварки, проблеми, негаразди і чергові трагедії. Однак цієї миті, коли вони поспішали частіше з культурних, аніж духовних мотивів, хоча духовних також — до храму кожен з паломників безумовно мав те, що так часто втрачав упродовж будь-якого свого трудового року — надію. Конкретну, величну і безумовну надію — на те, що завтра в твоєму житті щось точно зміниться, зміниться добре, гараздо, позитивно.

Звичайна любов до Кемерова

Звичайна любов до Кемерова

мнения

28 Марта, 15:23

Люди намагаються вибратися схилом. Згинаючись до землі (бруківки), ховаючись за поодинокі деревця, вони збираються підійнятися на схил. Ховаючись від поодиноких тріскучих звуків. Вряди-годи деякі з них падають і більше не підіймаються. Завалюються, як ляльки чи гравці у яку-небудь "війнушку". Теледиктор німує. Ми розуміємо, чому ті, хто впав, більше не підіймаються: через кілька хвилин наші припущення виявляються правдою — вони справді вмирають, їх насправді, не "понарошку", вбивають тут, на Інститутській. Але наш мозок вперто відмовляється вірити у реальність показаного. І ми, дужче ніж будь-коли, вболіваємо за тих, хто пересувається. Нам здається, що деяким таки вдасться злитися з бруківкою, аби залишитися непоміченими для снайперів. Але це не так: всі, хто падають, продовжують умирати.

Небесна Сотня (майже великодня історія)

Небесна Сотня (майже великодня історія)

мнения

20 Февраля, 16:04

Коли він народився, в квартиру, яку відучора його батьки винаймали, прийшли троє. Вітаючи Йосипа з народженням сина, волхви принесли 150 радянських рублів, ризький бальзам та горщик із туєю. Пізніше, миючи посуд, мама сказала, що тую не варто садити, тому що вони скоро переїжджають, тому що ніхто насправді на цій землі не має свого місця, крім тимчасового. Вона долила в свою склянку залишки ризького бальзаму і випила одним великим ковтком – шкіра її не змінила кольору, губи, здається, ледве торкнулися мальованих обручів склянки. Після цього Марія відкрила шухляду, дістала рублі і вирушила до Ганнусі – привітати її з черговим маленьким сімейним ювілеєм – Іванкові виповнювалося сім місяців, а його тато, вчитель історії, знову почав говорити.

Гомер – проти!, або Чому у нас ніяк не народиться ані Мікеланджело, ані Рембо

Гомер – проти!, або Чому у нас ніяк не народиться ані Мікеланджело, ані Рембо

мнения

15 Ноября 2017, 12:35

На вихідні вирішив "сходити" до Києва, культурно, так би мовити, "просвітитися". У митця, автора трьох дітей у цьому світі і однієї цілком щасливої родини, зазвичай із коштами не густо – вже паломництво в культурну Мекку міста Кия, Щека, Хорива і Либіді варте в фінансовому плані усіх скарбів Агри. Тому в столиці я обираю піші маршрути. Моє улюблене – місцини поблизу Олімпійського. Мені завжди подобалося блукати неподалік від русла закутої десь там попід землею в бетон річки Либіді та вулиці Великої Васильківської й аж так до метро "Либідська". У межах цього периметру і ринок, на який у 1990-ті  студент вирушав у чергу за дефіцитними цигарками зранку, замість зарядки, і помешкання деяких моїх друзів.

Сон про Крим, любов Путіна та спроба обрахувати курчат осені

Сон про Крим, любов Путіна та спроба обрахувати курчат осені

мнения

24 Октября 2017, 13:10

Сьогодні мені наснився найдивовижніший сон. У ньому, чимчикуючи берегом, я випадково почухав у районі сонячного сплетіння. Цієї ж миті грудна клітина розчахнулася і звідти почало вивалюватися просто на морський пісок каміння. Прокинувшсь і збагнувши, що сон, певно, за Зиґмундом Фройдом, я почав шукати корені нічних кошмарів-нісенітниць у реальності. І зараз же пригадав нещодавнє, усміхнене і скривлене в протилежний від телекамер бік обличчя, схоже на пластилінове, з м`яко-поривчастим голосом Путіна і словами... про любов до України і про певною мірою вважання нас, українців, "своїм" народом. Потім збагнув, звідки всі ці нічні відчуття походжання піщаним берегом: востаннє я був у ще неанексованому Криму такої ж як зараз пори наприкінці жовтня. Було, на відміну від цієї осені, тепло, і я проплавав у Чорному морі з опів на шосту ранку...