Віталій Квітка

Автор:
Чому Христос розіп`ятий і за Україну?

Чому Христос розіп`ятий і за Україну?

мнения

29 Апреля 2016, 09:18

Коли б нам сказали: "Весь світ очікує приходу інопланетян", то ми уявили б не поодиноких уфологів в різних кінцях планети, а мільярди людей, які, приставивши руки до чола, вдивляються в небо. Щось подібне зі святкуванням православної Пасхи: коли у медіа кажуть, що в неділю весь світ віншуватиме Воскресіння Господнє, уявляється весь святкуючий універсам. Насправді це не так: більшість православних вірян уже відсвяткували Пасху разом з християнами Західної півкулі Землі. Пасху за юліанським календарем святкують усього в кількох державах Європи –  Росії, Білорусі, Греції, Сербії та Румунії. Зате у нас її святкують не тільки греко-католики, а й практично вся розмаїта протестантського християнства.

Чи існує альтернатива російському військово-повітряному апокаліпсису?

Чи існує альтернатива російському військово-повітряному апокаліпсису?

мнения

30 Ноября 2015, 07:30

Я потихеньку починаю розуміти основну проблему сьогодення: нудьга – це останнє, від чого ми помремо (це у випадку, якщо нам таки судилося померти). Глобальні загрози, які в Україні почали втілюватися ще два роки тому, так швидко перетворюються у подобу всесвітнього апокаліпсису, що жити насправді стає дедалі веселіше. Ще вчора ми думали і міркували тільки про себе, однак навала подій кінця 2015 року виявилася такою стрімкою, що не дозволяє нам цілковито зосередитися на собі і переживати власні виборчі, терористичні, містечкові та приватні виклики й проблеми. Спочатку, ще з літа, інформаційний простір розгойдала навала повідомлень про сирійські події, наслідками яких (а вони, як і наше АТО, тривають насправді не один рік, а ще починаючи з падіння режиму Каддафі). Коли від мапи України було відкушено силовим рішенням орендарів флоту цілий півострів, розумні євросусіди в особі передусім перших осіб Польщі та Литви попереджали світове співтовариство: глобус перестав бути таким стабільним, як був доти, і з цим треба щось робити. Другою ластівкою (тому що першою були події між Україною і Росією, серйозність яких дипломатично була проігнорована світовим співтовариством і зведена в мінімум Мінських домовленостей, не реальних до повного виконання) того, що Європа, можливо, назавжди втратила свої звичні спокій та стабільність, була серпнева хвиля сирійських переселенців до Європи, яка своїм півмільйонним числом зруйнувала не тільки загальноєвропейські уявлення про комфорт, а й звичну європейську толерантність та гостинність, які піддалися надто непереборним випробуванням. Другим сигналом, від шоку яких досі Європа не оклигала, стали теракти в Парижі. Третім фактором остаточного вимкнення європейської стабільності і переходження її у режим наполегливого очікування серйозної європейської воєнної потасовки, став, на мій погляд, збитий над Туреччиною літак. Насправді турки не зробили нічого ні видатного (для історії), ні конче потрібного (для дипломатичної толеранції й канонів світової стабільності). Вони просто зробили те, що і мали зробити як нормальні люди: взяли і збили військовий літак чужої країни – за всього-на-всього яке-небудь двокілометрове проникнення на власну територію. Особисто я переконаний, що на території, яка піддалася гіпотетичній небезпеці від російського бомбардувальника, від того перетину повітряного простору не виникло небезпеки переляку навіть випадкового пастушка кіз турецького походження. Але турки щодо власних кордонів виявилися навіть більш принциповими, ніж американці стосовно життя і безпеки своїх громадян. Вони не  стали дочікуватися ні "зелених чоловічків", ні дипломатичної брехні чи ще яких-небудь словесних міжнародних ігор у піжмурки, а взяли, і збили не потрібний над їх територією літак. Нагадаю:  в останні два роки російські військові літаки неодноразово протинали повітряний простір поблизу тієї ж Балтії, зокрема Латвії, де 28 квітня було перехоплено російський літак (за останній рік військово-повітряні сили НАТО над Балтією піднімалися в небо на перехоплення понад 150 разів). Ракети російського виробництва летіли з теренів однойменної держави на терени жовто-блакитних сусідів, забираючи життя не одного нашого співгромадянина. Однак і у випадку з Прибалтикою, і у випадку з відстоюванням розмитих кордонів України (як і з кримськими "зеленими чоловічками") не знайшлося жодного сміливця, який би дав наказ відкрити вогонь на випередження. Можливо, якби такий сміливець знайшовся трішки раніше, ніж 24 листопада 2015 року, пасажири рейсу МН-17 малайзійських авіаліній залишилися б живі. Однак українці, як і балтійці, завжди були більш терплячими та толерантними, ніж наші південні сусіди. Останні не почали міркувати, вистачить у них сил справитися із можливою російською відповіддю, чи ні. Вони просто сказали: ми Росії не боїмося. Тому-то російська воєнщина ставиться до українців, поляків та балтійців з одним пієтетом, принагідно обзиваючи їх у соцмережах "американськими шльондрами". А щодо турків офіційний Кремль запопадливо розшаркується словами повпреда Лаврова: з турками ми воювати не будемо. Максимум, на який здатні росіяни: це образитися на турків, нацькувавши на них власну громадськість. І підбивши громадян РФ (не будемо називати їх росіянами, тому що всі вони лише власники паспорта РФ) не носити ще з часів перестройки модний в РФ турецький одяг, не їсти якісних харчів турецької кухні та не відпочивати на теплих турецьких курортах. Що ж, альтернатива завжди є: можна їсти харчі власного виробництва, носити традиційні хутрові шапки-ушанки і відпочивати в Криму. Причому, бажано уже зараз. Благо, класик сказав: "Здоровью моему полезен русский холод". На берегах же Південного берега Криму зараз якраз цілюща температура води. Крім того, там темно, як у російській душі і , особливо, в російській зовнішній політиці, де у Москви залишається дедалі менше – не друзів навіть, просто елементарно лояльних до РФ країн. Тому що російський зовнішньополітичний курс останнім часом демонструє дивовижну здатність псування відносин з абсолютно всіма сусідами, ображання на всіх ймовірних партнерів. Хоча в даній ситуації доречно запитати у РФ: А що, власне, ви взагалі робите в Сирії? Наскільки мені відомо, до НАТО ви не входите, а отже, до миротворчих операцій причетні з натяжкою бути можете – з часів Миколи І світ знає ціну всіх ваших "миротворчих" операцій. Літали б собі над озером Байкал, або над Уральським хребтом чи рікою Амур, і не мали б проблем. Але ні. Росіянам, яких ніхто ніколи нікуди не запрошує, конче потрібно запхати свого носа скрізь, де їх не очікують, аби принагідно пограти біцепсами, щоб стати "как всякая уважающая себя страна". Прикро тільки, що останнім часом РФ – єдина країна, яка намагається змусити сусідів себе поважати. А це уже схоже на параною. Однак оскільки мова йде про державу з півтора сотнями мільйонів мешканців, то стає їх та їхньої долі шкода: вони весь час опиняються заручниками свого уряду. Спочатку, ще не звівшись на ноги як слід, вони влазять у Чечню, яку могли б і відпустити у цілком мирне і спокійне міжнародне плавання. Потім, коли воєнна дитина виросла і міцно стала на ноги, їй закортіло погратися у "войнушки": поки що з сусідами. Але не факт, що тільки з ними. Звичайно, нинішнє російське керівництво це вам не Микола ІІ: навряд чи слід очікувати від зовнішньої політики РФ справжніх ґречності і благородства. Швидше за все, що в когось була ідея повільного розгойдування людської цивілізації, так би мовити, тишком-нишком, згідно з тактикою дрібного фолу, причому РФ мала бажання отримати власні дивіденди – у вигляді нових територій і пошан. Однак випадок зі збитим турками літаком – яскравий приклад того, коли щось може піти не так, як, мабуть, бажалося. Здається, це початок краху третього з "грандіозних" воєнних проектів Росії – Сирійської операції. Думаю, наслідки не забаряться: Париж був тільки початком кінця триколорів. Другий воєнний проект – це "мирне" відторгнення від України Донбасу. Перший – "повернення" Криму. Поки що на 100% російському мілітаризму вдалося реалізувати тільки Кримську операцію – та і то, винятково тому, що у березні-квітні 2014 року в бік військовиків РФ не було зроблено жодного пострілу. Що ж до неофіційно-побутової позиції України, то гранично повеселило таке новинне повідомлення: наша країна врятувала кота-еміґранта, який прибув із Москви. Власниця навіть подякувала за це "братньому народу". Скажу: Ми завжди готові рятувати ваших котів. Показово до цинізму: Рятуємо уже тварин, не людей, громадян станом на кінець листопаду-2015 найагресивнішої на світі країни.

Чому українці досі не отримують статусу біженців, як сирійці?

Чому українці досі не отримують статусу біженців, як сирійці?

мнения

1 Октября 2015, 08:36

Що, власне, відбулося на асамблеї ООН днями. На українську думку (тому що може ще бути думка підфарбована абсолютизмом псевдомесіанського російського президента), повний провал Путіна; і черговий тріумф Порошенка. Іншого передбачити або очікувати від цієї генасамблеї ООН було важко. Звичайно, Путін у понеділок міг висловлюватися більш різко і рішуче щодо української теми; звичайно, Порошенко міг поводитися під час озвучення нашої проблеми (яка для нас більш глобальна, ніж навіть всесвітня екологія) менш впевнено і послідовно. Однак, у будь-якому, випадку цей бенефіс українського президента і провал російського – не від заслуг нашого чи помилок їхнього.