Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Вы можете ознакомиться c изменениямы в политике конфиденциальности. Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять

Владимир Шульга

Проректор Харьковского национального университета внутренних дел, доктор исторических наук

Сито для гениев (укр.)

7 мая, 11:18

А скажіть-но мені, друзі: які нагальні проблеми необхідно вирішити сьогодні, перед (я сподіваюся) послабленням та відміною карантинних заходів не лише в Україні, а й світі?

Так, економіка, так, соціальні, так, по пунктах: 1)…2)…3)….. 25)….

Все те, що можна перелічувати, лежить на поверхні. А про що мало хто з вас згадав? А освіта? Школи, виші? І мова наразі не про якусь незручність чи неспроможність дистанційного навчання. Зрештою, західна система вищої освіти навіть не помітила карантину, оскільки дистанційне навчання там було нормою задовго до того, як "стало трендом". А українська?

Реклама

Середня школа (давайте будемо чесними та відвертими) у 90% випадків взагалі не переймається якістю освіти та тим, чи вступлять діти до вишів згодом. А вузи та коледжі на що покладаються? На свідомість студентів?

Можливо, комусь сьогоднішня ситуація вдасться абсолютно тривіальною. Мовляв, ну що ж, переживемо, і не таке було… Проте, переконую вас як історик, саме сьогодні в Україні створюються умови для того, щоб освіта та наука отримали нове дихання, а виші – реальний розвиток замість паперово-плагіатних розплідників псевдопрофесури.

Чому? Все просто та складно водночас. Спробуємо розібратися.

Перше, що сьогодні маємо в освіті на фоні карантину, це справді ситуація, коли подальше навчання у вишах мають опановувати лише ті, хто самостійно та наполегливо вчився останні кілька місяців, готувався до ЗНО та вступних іспитів. І якщо на етапі ЗНО та вступу буде проявлено максимальну вимогливість, а не послаблення для абітурієнтів, знову ж таки на фоні карантину, то вже за цьогоріч матимемо у вишах потужну основу майбутньої науки України. Адже, погодьтеся, той, хто наполегливо прагнув навчання, зможе зберегти та подвоїти це прагнення. Звісно, за правильних та сприятливих умов.

Реклама

Для порівняння хочу привести простий приклад. Науковий, а згодом й індустріальний підйом у Європі відбувався саме після великих всеосяжних трагедій та пандемій. І як би це цинічно не звучало, проте саме пандемії та війни називали та називають рушійною силою науки та прогресу. Адже на фоні загального лиха залишається дуже мало тих, хто справді прагне навчатися, робити наукові винаходи, розвивати науку та згодом – і економіку. Так було і в середні віки після епідемій чуми, холери, після спустошливих війн, коли до вишів вступали найзавзятіші, та згодом прославляли науку. Так само не лише науковці, а й фахові працівники в усіх сферах, з базовою освітою, були на вагу золота. Просто у нас чомусь вивчають історію науки у відриві від глобальних катастроф. Проте все це – взаємопов’язані речі.

Але повернемося до сьогодення.

В тренде
Затопленные улицы и лодки вместо машин: что натворил циклон в городах Украины

Отже, зі школою розібрались. Вступ до вишів потрібно проводити не на послаблених умовах, адже нам не потрібно, щоб українська наука перетворилася на жменю мулу. Звісно, що багато хто зі мною не погодиться, особливо ті, хто вже десятиліттями заробляє на абітурієнтах та платному навчанні "кого попало". Але то окрема тема.

Тепер щодо вишів. Звісно, що студенти, котрі доучуються сьогодні, потрапивши в умови карантину, по-різному закінчать навчальний рік. Хтось, хто більш самоорганізований, зможе опанувати науку дистанційно. А комусь це буде важко.

Реклама

Проте мова наразі не стільки про студентів, скільки про викладачів. Адже нова хвиля абітурієнтів (за умов, про які ми згадували вище) повинна бути настільки потужною, що роль викладача зводитиметься до функції комунікатора між кафедрою вишу та студентом. Тобто викладач просто даватиме студентові програму навчання і контролюватиме обсяг необхідних знань для "допуску на наступний рівень".

І ось тут, друзі, настане так званий "Час Ч" для викладачів вузів. Адже виявиться, що такої їхньої кількості не потрібно. Що багато професорів, доцентів і так далі не виправдовують витрат. І що один справжній професор, використовуючи свої знання та новітні технології, може навчити студентів тому, як користуватися тими знаннями, які вони здобувають. І для цього не потрібні ще двадцять викладачів, котрі монотонно щось "бубонять" за кафедрами та складними назвами своїх "наукових" робіт відбивають у студентів бажання вчитися.

А тепер давайте зведемо до спільного знаменника те, про що ми говорили вище.

Отже. Дано:

  • Нова хвиля талановитих абітурієнтів, котрі самотужки без "обіймів" вчителів та поблажок вишів почали свій шлях у науці;
  • Величезна кількість викладачів стають просто непотрібними за умов, коли талановита молодь, використовуючи новітні технології та знання фахівців, самостійно отримує освіту.

Що матимемо у рівнянні? Правильно – потужний розвиток науки, зменшення кількості "дармоїдів" в освіті та якісно новий рівень української освіти.

Звісно, я дещо гіперболізую та мрію. Проте це не лише мрія. Адже все це настільки реально, наскільки є бажання змінити цю реальність. І якщо всі умови буде виконано без огляду на псевдолюдяність, типу "а що ж решта біднесеньких робитиме", то матимемо прогрес.

До речі про "решту біднесеньких". Програму розвитку профтехосвіти, яку вдало знищили ще 10 років тому, варто відновити з новими силами та новими освітніми спрямуваннями. Оскільки розвиток науки не можливий без розвитку будь-якого напрямку виробництва. І не лише не можливий, а й не потрібний. Адже навіть штучний інтелект – то не "ефірне тіло", а цілком реальна "машина", для створення якої потрібні фахівці у багатьох галузях виробництва.

Подпишись на наш telegram

Только самое важное и интересное

Подписаться

Реклама

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Загрузка...
загрузка...