Бесіди з духівником: чому старці свій дар приховують від парафіян

У наших поїздках по святих місцях, як правило, ми спілкуємося з безліччю священнослужителів на духовні теми, але спілкування це далеко не завжди вміщається в наші матеріали. Деякі інтерв'ю можуть чекати своєї публікації кілька місяців, а то й років. Так сталося і з цим записом інтерв'ю житомирського духівника, архімандрита Гавриїла.

Він віз нас в нові скити, які відкрилися з благословення владики Житомирського Никодима. Цю розмову ми записували прямо в машині, причому батюшка був за кермом. Правда, деколи він так глибоко замислювався, що ми кілька разів пропускали поворот. Від цього шлях ставав довшим, зате розповідь – цікавішою.  

— Отець Гавриїл, чому в усі часи люди шукали старців, які б сказали, як їм бути або що буде далі?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— Духовне життя – це можливість отримати гарантовану відповідь на будь-які життєві питання. Це така гарантія правильних рішень і вчинків. Але отримують ці відповіді люди поступово, з плином часу і слідуючи заповідям Божим. Коли ж духовне життя стоншується, втрачає свою глибину, тоді людина багато починає робити чисто автоматично. Просто ходить в храм, сповідається, причащається, але при цьому через їй і Господу відомі причини ця людина втрачає внутрішнє спілкування з Господом. У цьому стані біс і вловлює – йди, шукай старця, запитай у прозорливого. Це простіше і швидше, ніж у Господа.

Але не треба шукати прозорливого. Проблема в тому, що по-справжньому прозорливі люди свій дар приховують. Це взагалі дуже важкий дар, який навіть не всякий глибоко віруючий може витримати. Набагато сильніше і важливіше дар лагідності і сердечності. А для цього потрібні молитва і внутрішнє духовне життя. 

Але той, хто старанно шукає старців заради відповіді на своє важливе питання, найчастіше наштовхується на пройдисвіта. Або на тих, хто в марнославстві і в гордині перебуває. Це називається духовна краса. Десь тобі щось відкривалося через твою щиру молитву або через благодать священства, і ти комусь допоміг, тобі віддячили. Далі більше. Так людина потихеньку скочується в марнославство. Їй вже здається, що це вона допомогла, що вона – руки самого Господа. І чим більше марнославства, тим менше в людині прозорливості. Потім від "прозорливого" можна почути – "прийдіть пізніше, може, мені відкриється". У такі ігри грати – гріх великий і велика небезпека.

Взагалі з Богом і благодаттю Божою грати не варто. Смиренна душа такого не допустить. Вона сама буде тихенько жити, сама знати свій світ і людей навколо надихати. Тому я б радив тим, у кого ще немає духовного вчителя, знайти тихого, лагідного священика.

— Люди, які "живуть" в інтернеті, кажуть, що вже нікому не можуть довіряти, навіть священикам. Мовляв, скільки в "Ютьюбі" багато бруду всякого…

— А як ви хочете? Як світ може любити те, що взагалі відрізняється від нього? Я коли в рясі йду по вулиці, діти настільки по-різному реагують! Від "О, дивись, Ісус іде!" до "О, дивись, Дід Мороз!". Але мене в цьому втішає одне – що вони побачили рясу і зраділи. Що вони говорять – це другорядна справа. Складно, коли зустрічається на шляху людина, що випила алкоголь. Вона відразу лаятися починає, навіть матом. Словом, навіть вид священика змушує душу реагувати. Хоча що тут дивного? Священик молитви постійно читає, у вівтарі служить, частинки священні виймає, тому світ його ненавидить і всіляко хоче забруднити. Якщо б міг, розірвав би, дайте тільки привід. А священик – людина, він може і в гріх впасти. Так що люди нападають на священиків і з приводу, і без приводу. Священство завжди на межі духовної боротьби.

— Читала про покровительку Житомира – Анастасію Римлянину, яку за віру просто розрізали на шматки ... До чого така жорстокість?

— Часи такі були, коли лють до церкви була неприхована. Але якщо ви читали, то звернули увагу, що навіть свідки тортур покаялися і прийняли Христа. Господь все може обернути на благо. На то – велика сила Його благодаті. Господь давав Анастасії Римлянині сил терпіти неймовірні муки з лагідністю і смиренням. Біснуватий світ – він жорстокий. І чим більше людина в гріху, тим вона бісу доступніша. Через гріх диявол до кожної душі доступ має. А оскільки є доступ, то у людини спотворюється бачення того, що відбувається.

Священиків диявол весь час намагається якось зачепити. Особливо це відчувалося, коли я в одязі їздив у громадському транспорті. Обов'язково хтось намагався зачепити, образити, відвернути у гнів. Коли з'явився велосипед – вже легше. Їдеш, тебе ніхто не чіпає. Максимум може з вікна щось вигукнуть. Потім у мене з'явився моторолер, а вже зовсім нещодавно мене благословили парафіяни – подарували машину. Звичайно, з її появою у мене з'явився свій внутрішній світ. Тут є магнітофон, можна включити музику церковну, акафісти чи проповіді. Словом, ти вже їдеш і хоч якось позбавлений постійних гнівних вигуків. За кермом завжди особливо відчуваєш Господа.

— Деякі священики говорять, що сповіді часом просто вражають – і в поганому, і в хорошому сенсі. Ви, як парафіяльний духівник і сповідник, теж часто дивуєтеся? 

— Мені дуже подобається спілкуватися з людьми, які щиро хочуть заглиблюватися у вірі. Як правило, це відбувається з неофітами, які тільки-тільки відчули Господа і хочуть про Нього дізнатися. Я так радію, дивлячись, як їм відкриваються нові горизонти. Для таких людей священик є авторитетом. І цим людям благодать Божа дуже допомагає. З такими людьми легко, але і з ними потрібно велику обережність мати. 

Самим зробити духовний ривок

— Отець Гаврило, а чому ви вважаєте, що з новонаверненими потрібна обережність? 

— Перша благодать дає завзяття. Священикові важливо і не перестаратися, і не зупиняти їх. Людям щойно воцерковленим треба дати можливість самим зробити свій духовний ривок. Вони дуже сприйнятливі. Вони жадають, і благодать Божа їм так допомагає, що це просто неймовірно!

— Я чула, що найважче з людьми, у яких по дві вищі освіти. Це так?

— Так, буває. Але все від людини залежить. У одної вища освіта, і не одна, а кілька, і це обтяжує душу гордістю. Але ж горда душа на духовне піднесення важче йде. А в іншої і освіт, може, більше, а гордості немає. Взагалі зараз з людьми досить важко. Мало хто послухає тебе, якщо ти його не переконаєш. Сьогодні у кожного є своя думка і бачення. І щоб переконати його в думці іншій – потрібне завзяття і час.

— Так, батюшка, тепер навіть діти мають свою думку, і переконати їх вкрай непросто…

— Діти теж бувають різні. Є дуже важкі дітки, і, крім як тяжкість родових гріхів, я іншого пояснення тут не знаходжу. Таких потрібно вимолювати, якнайчастіше причащати. Ми навіть і соборуємо таких діток, якщо необхідно. І вони дуже тонко реагують на соборування, воно їм дуже допомагає. Але, знову ж таки, мова йде про особливих дітей. І на то має бути благословення священика. 

Взагалі благодать церкви – сила, якій навіть я, священик, не перестаю дивуватися. Дуже важко з дітьми з дитбудинку. Наша парафія опікується всіма дитячими будинками в Житомирі. На перших сповідях в дитбудинку я був просто вражений списком гріхів. Здавалося б, як можна підняти таку душу? Але тут вступає Благодать Божа. Якщо ці діти тобі, священику, довірилися – вірніших віруючих немає і не буде. Але це лише в тому випадку, якщо їх щиро полюбити. Тоді вони розкриваються. І тоді Благодать діє ще сильніше. Сповідь, причастя раз-два на місяць, духовні бесіди просто перетворюють цих дітей! Рік-два – і їх не впізнати! Тому ми розробили спеціальні програми, якими користуються викладачі недільної школи. У нас в Житомирі є дитяча приймальня, в якій діток тримають, поки суд вирішує, що з ними далі робити. Наша програма розроблена на рік. Ми їх соборуємо, причащаємо. Двічі на тиждень до дітей приходять наші викладачі, вчать азам християнства – і дітки змінюються! Там бувають різні дітки. Бувають просто одержимі. Спочатку хрестик кусають, кричать! А після соборування і причастя дитина заспокоюється і поступово "йде на поправку". Але добре б, щоб в таких випадках і батьки воцерковлялися і молилися. Тоді дивишся – і сім'я відновиться... 

Взагалі мені все це неймовірно цікаво. Так, часом хочеться спокою і тиші. Але трохи спокою – і знову мене тягне до людей, до спілкування. І в кожному з них я знаходжу себе, знаходжу Господа і Його промисел.

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" публікували велике інтерв'ю з главою УПЦ КП Філаретом: "І не йшлося, щоб я відмовився бути патріархом"