Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Домашнє насильство в Україні: експерти розповіли про специфіку і те, який вихід є у жертв

26 серпня 2018, 07:19

Олександр Ільченко

Не всі жертви готові офіційно визнати себе потерпілими

Біля фатальної межі. Нерідко пересічні сімейні сварки і суперечки переростають в жорстокі трагедії

Біля фатальної межі. Нерідко пересічні сімейні сварки і суперечки переростають в жорстокі трагедії

Сімейне насильство – фізичне, психологічне, сексуальне, економічне – одна з найболючіших проблем. І все ще майже закритих, що б не говорили про гендерну політику народні депутати, чиновники, правоохоронці, громадські активісти.

Такого роду правопорушення відносять до розряду сімейно-побутових. І в свідомості багатьох не втаємничених людей найчастіше несуть відбиток меншовартості, такого собі дрібного хуліганства, який не несе загрози суспільній безпеці.

Логіка до болю знайома: подумаєш – посварилися чоловік з дружиною, ото диво, ну нерви не витримали, дійшло до рукоприкладства, але як посварилися, так і помиряться. А що конфлікт закінчився різаниною – ну, буває. Битовуха ...

У реальному житті все набагато складніше, глибше, багатогранніше. "Сегодня" розбиралася чому, прислухаючись до думки експертів і фахівців.

Такі різні долі

Для початку – дві абсолютно різні, але чимось і схожі історії в тему. Про них нам розповіла київський психолог, попросивши при цьому не згадувати ні своїх, ні чужих імен та прізвищ – мовляв, мова про її клієнтів, а це матерія тонка.

- Олено, назвемо її так, виховувалася в неповній сім'ї – батько кинув їх з матір'ю, порахувавши, що одружився занадто рано, і безслідно зник, жодного разу не перерахувавши аліменти, – каже співрозмовниця. – Через кілька років мати привела в будинок нового чоловіка, який став їм допомагати... Деякий час потому Олена відчула з його боку якийсь нездоровий інтерес – мамин знайомий кидав багатозначні погляди, шукав привід залишитися вдвох, робив двозначні натяки... Помітила це і мама, втім, не надавши значення – жив-то він з нею, а до дівчинки ставився як до дочки, хоч і чужий... Але одного разу, скориставшись моментом, коли нікого більше не було, чоловік обманом і силою схилив Олену до інтимних стосунків неприродним, як пишуть в протоколах, шляхом. Дівчинка була настільки налякана, що майже не пручалася. Це повторювалося не раз і не два. Вона боялася що-небудь розповідати не тільки матері, але і подругам, була на межі самогубства. А коли терпіти вже не було сил, вирішила поквитатися з кривдником і схопилася за кухонний ніж. Сусіди через стінку чули крики і подзвонили на 102. Але на той час, коли на виклик приїхав наряд поліції, додому повернулася мати. Зі сльозами на очах вона почала вмовляти дочку мовчати: "Ніхто не повірить, що все сталося не за взаємною згодою, і це буде ганьба для всієї родини"...

Стрес, який пережила Олена, залишив глибокий слід: її довелося направити в спеціалізовану клініку, а потім і реабілітаційний центр. Але душевна травма, не кажучи про фізичні страждання і приниження, дає знати про себе.

"Сама винна": чому жертви насильства терплять і мовчать
А що ж насильник або, висловлюючись витонченим словом, абьюзер – тобто кривдник, який змушує іншу людину до чого-небудь всупереч його волі? Якщо не брати до уваги борозни від леза, яким Лена все-таки зачепила його по дотичній, він відбувся легким переляком і уникнув кримінальної відповідальності. Правда, вважав за краще іншу сім'ю, де, зовсім не виключено, історія повториться, вже з новою жертвою...

- Спрацював стереотип сором'язливості, страх розголосу, громадського осуду не насильника, а його жертви, – продовжує психолог. – Заподіяне дівчинці зло залишилося безкарним.
Побоювання ж з приводу зневаги оточуючих не до тих, хто знущався, а до потерпілих – явище не настільки вже й рідкісне. Це і стримує останніх. Вони залишаються залежно від тих, хто навмисно і систематично чинить щодо них протиправні дії. І тому обирають мовчання. Причому це стосується не тільки жінок, яких більшість. Від 17 до 20 відсотків потерпілих – чоловіки.

- Анатолія призвали в АТО, і він брав участь в бойових діях на Донбасі, – наводить ще один приклад зі своєї практики психолог. – У невеликому містечку на Західній Україні його чекала молода дружина, маленькі син і дочка. Він так думав, що чекала, – думки про це не покидали його на передку. Але повернувшись, відчув, що не дуже-то йому й раді. Сусіди-доброзичливці повідали: поки воював, дружина підшукала заміну... Спроби порозумітися ні до чого не привели – замість люблячої дружини побачив роздратовану, по суті, чужу жінку. З масою претензій, докорів, які роками накопичувалися і нарешті вихлюпнулись: і жити він, виявляється, не вміє, і за себе постояти не здатний, і машину купити не може, і дітям правильного виховання дати...

Чоловікові вказали на двері, принизивши при дітях, яких продовжував любити більше всього на світі, але бачитися з ними йому заборонили. І все пішло під укіс – роботи немає, старих друзів розгубив, а у нових – п'янки-гулянки, бійки та пояснення з дільничним. І кожного разу приятелі над ним потішалися – так ти ж підкаблучник, тобою дружина як хоче, так і крутить, тому й невірна...

- У результаті сім'я розпалася. Добре ще, обійшлося без трагедії, без крові. У цьому випадку жертвою став дорослий чоловік, який виявився один на один з непереборними для нього життєвими обставинами і потрапив у залежність від близької людини...

Не все втрачено, не все

Ці невибагливі життєві історії – лише незначна частина того, що називається домашнім насильством. Таких або схожих випадків, зламаних доль, сімейних розломів психологи, правоохоронці, працівники соціальних служб можуть навести чимало.

Але це не означає, що все безнадійно. Навпаки – до проблеми привернуто увагу вже не тільки поліції і судів, як раніше, а й МОЗ, Міносвіти, Мінмолоді та спорту, інших відомств.

В январе президент подписал Закон про запобігання та протидію домашньому насильству. У ньому містяться конкретні заходи щодо подолання цього явища, захист потерпілих, посилення відповідальності винних у насильницьких діях і схильних до них...

По мнению ряда экспертов, разработчики закона учли международные нормы и европейские стандарты, имплементировав их в наше правовое поле. Такого рода преступления криминализированы, и если раньше, грубо говоря, насильнику грозил лишь штраф (отмененный три года назад как малоэффективное средство воздействия) либо непродолжительное задержание, то после вступления нового закона в силу будут применяться и общественные работы сроком от 150 до 240 часов, ограничение и даже лишение свободы до трех лет...

Понятие домашнего насилия, как мы уже писали, распространяется теперь и на семьи, проживающие в гражданском браке (раньше такой нормы не было), включает и физическое воздействие, и принуждение к интимным отношениям, психологическое давление, ограничение в материальном обеспечении, других жизненно важных потребностях.

Криминализировано принуждение к вступлению в брак, сожительству.

Реклама

Нацполицией разработан механизм так называемого срочного запретного предписания для семейных дебоширов и хулиганов. Их будут лишать возможности пребывания и даже доступа к месту проживания семьи, ограничивать и запрещать любые контакты с пострадавшими. Правоохранителей наделили правом аннулировать выданные таким лицам ранее разрешения на владение оружием и даже изымать стволы, чтобы не допустить трагедий.

Есть и неоднозначно воспринятые нормы. Законом предусмотрено введение Единого госреестра случаев домашнего насилия. По замыслу разработчиков, с одной стороны, этот своеобразный банк данных защитит интересы пострадавших, с другой — будет способствовать снижению рецидива в будущем. Но некоторые депутаты и правозащитники опасаются, что реестр откроет доступ к конфиденциальной информации о жертвах насилия слишком большому количеству чиновников. Что, в свою очередь, повлечет утечку персональных данных людей, а на местах будут скрывать истинное положение вещей, чтобы не портить статистику "нежелательной" цифирью.

Впрочем, закон вступит в силу через год после подписания. Так что все его за и против проявятся ближе к весне.

dscf0381

Операторы. Первыми слышат голоса потерпевших. Фото: А. Ильченко

Было и стало

Нацполицию критикуют, утверждая, что на обращения и заявления граждан реакция милиции была куда оперативнее. Но случалось всякое.

— Меня систематически избивал муж, к счастью, бывший, и на работу приходила то с синяками, то с ушибами, — рассказывает киевлянка Светлана. — Но сколько ни обращалась к участковому, чтобы урезонил или хотя бы припугнул, бесполезно. Только ухмылялся: дескать, подрался, ну и помиритесь, а мне головная боль. Даже заявление отказывался принимать. Звонила по 02, так знаете, что сказали? "У вас же дома никого не убили, убьют — приедем". И так обидно стало, что никому ты со своим горем не нужна. Больше никуда не обращалась. Твоя беда — твои проблемы...

Мы поинтересовались у руководства Житомирской областной милиции, есть ли сейчас подобные случаи. Начальника главка Вячеслава Печененко постановка вопроса задела:

— У нас это и в теории невозможно, и на практике. Система отлажена так, что, если бы кто-то и хотел что-то скрыть или не отреагировать — ничего не получилось бы... Каждое сообщение, поступившее на 102, автоматически записывается дежурным оператором, заносится в специальную электронную карточку, передается диспетчеру Ситуационного центра, в считаные минуты доводится оперативному дежурному и патрульным нарядам полиции. Кроме учета, налажен и контроль — от момента получения вызова на спецлинию 102 и вплоть до своевременного выезда мобильным нарядом на место происшествия и мер реагирования...

dscf0384

Все запишут. Служба 102 оснащена компьютерами. Фото: А. Ильченко

Это мнение полковника полиции. Адвокат Иван Либерман настроен не столь радужно:

В тренді
Зима близько: синоптики надали прогноз погоди в Україні на 21 листопада

— То, что патрульная полиция, и не только в отдельной области или каком-то городе, прибывает на каждый вызов, связанный с домашним насилием, раньше, чем это было при милиции, — замечательно. Хотя бывает, что и через три часа приезжает. Но что дальше? Приехали, взяли заявление, оформили материалы и... Все попадает к следователю, и дело — полностью в его руках. А таких дел у него — десятки, сотни. Есть следователи, которые одновременно ведут свыше 300 дел! Думаете, они будут заниматься каким-то семейным дебоширом? Не смешите меня. А если и будут, то тяп-ляп, и в архив...

Вот такое контрмнение, и с ним тоже надо считаться.

Недавно при поддержке координатора ОБСЕ в Украине был проведен тренинг с сотрудниками полиции Житомирщины. Он посвящался как раз проблемам домашнего насилия, правоприменительной практики, другим важным аспектам.

До того, как возглавить отдел службы 102 областного главка полиции, Александр Куприянов послужил и в уголовном розыске, и в следственном управлении. Поэтому о насилии в семьях, бытовых конфликтах, разборках знает не понаслышке.

— С начала года на нашу спецлинию 102 поступило почти 200 тысяч сообщений о разного рода правонарушениях и происшествиях, — делится подполковник полиции. — За сутки в среднем принимаем около 170, и первыми, кто должен правильно оценить ситуацию, быстро сориентироваться, уточнить детали, выступают операторы. Их 26. Потом эта информация поступает в диспетчерскую службу — там работают 14 человек... Счет идет порой на секунды. И от нашей оперативности, четкости зависит, по какой траектории события будут развиваться, насколько эффективно покажет себя на выезде наряд...

Офицер сказал, что на спецлинию обращаются в большинстве своем женщины. То, что обращений становится больше, считает хорошим знаком:

Реклама

— Растет доверие к правоохранительным органам, люди знают, что им помогут и на 102, и на горячей линии по борьбе с насилием в семье.

"Сегодня" побывала на тренинге, участники которого разыг­рывали телефонный диалог жертвы семейного дебошира и оператора, принимавшего ее звонок. Все было очень правдоподобно, чувствовалось, что сидевших спинами друг к другу сотрудников врасплох застать трудно. Они знакомы с соответствующими методиками, умеют правильно разговаривать с потерпевшими, слаженно взаимодействовать с коллегами. А потом был разбор полетов, где каждый из участников мог поделиться своими мыслями, наблюдениями...

У Надежды Стадник целых два высших образования — социально-психологическое и правоведение. Помогает ли это ей в работе оператора службы 102?

— Конечно, — говорит девушка. — И такие тренинги полезны, поскольку позволяют взглянуть на себя со стороны, получить новые знания, чтобы применить их в работе. Когда принимаешь сообщение, и оно касается домашнего насилия, понимаешь, что человеку бывает трудно выразить самое элементарное — он подавлен, растерян, не в состоянии правильно сформулировать предложение. Речь иной раз сопровождается криками, угрозами, ударами... Каждый звонок индивидуален, и нет каких-то шаблонов на все случаи жизни. Но от тебя зависит очень много...

Бывает и так, что, успокоившись, человек идет на попятную — ладно, уже все в порядке, не надо никого направлять... Но и в этом случае электронная карточка никуда не девается, не стирается, продолжая жить своей жизнью. Ведь совсем не исключено, насилие повторится, и его жертва вновь будет звонить по 102. И если сообщение примет другой оператор, в базе данных будет зафиксирован как самый первый, так и последующий звонки, и меры реагирования так или иначе по ним будут приняты...

dscf0389

Тренінг. Його учасники моделювали різні ситуації, у тому числі діалог жертви насильства і копа. Фото: А. Ільченко

Каже тренер-психолог громадської організації "Ла Страда-Україна" Інна Сотниченко:

- За статистикою, 80 відсотків тих, хто звернувся за допомогою на нашу Національну гарячу лінію з попередження насильства і ґендерної дискримінації, – жінки. З різними проблемами дзвонять і чоловіки. І потім, під час конфіденційних й анонімних консультацій стає зрозумілим, що саме їх турбує, хвилює, викликає переживання, страждання...

Співрозмовниця додає, що за результатами минулого і з початку поточного року чоловіки стали звертатися частіше, ніж було раніше. Чимало серед тих, що телефонують, тих, хто повернувся додому з районів бойових дій. Надають перевагу нічному часу – ніхто не заважає виговоритися, ніщо не відволікає...

- Не всі відразу йдуть на контакт, і тут теж спрацьовує стереотип минулого – XXI століття за вікном, а тут чоловік розповідає, що його, наприклад, систематично принижує дружина... Не кожен на таку відвертість наважиться. Йому соромно і ніяково зізнатися в цьому друзям, знайомим. Але він потребує поради, підказки психолога...

Сотниченко навела приклад з практики. На гарячу лінію звернувся боєць, який повернувся із зони АТО. Роботу втратив, дружина пішла до іншого. Почав заливати горе алкоголем. Втратив віру в себе. Зганяв зло й образу на старенькій матері, разом з якою живе... Дійшов до крайньої точки і подзвонив: "Відчуваю, як стаю все більш агресивним, і вже важко себе контролювати. Не знаю, що з цим робити. Допоможіть..."

Це був не єдиний дзвінок – за ним пішли ще і ще. Терпляче, крок за кроком, досвідчені психологи збудували ланцюжок поступового, поетапного виходу з кризи. З ним працювали протягом досить тривалого часу. І з'явилися обнадійливі результати. Чоловік став з'являтися на людях, припинив пити. Знайшов заняття до душі. Зустрів тих, у кого були схожі проблеми і хто успішно їх подолав. Так що вкрай важлива мотивація, прагнення не дати обставинам придушити людину, перетворивши на домашнього тирана, шукати шляхи і можливості не звернути на шлях правопорушень.

Чималий досвід роботи із жертвами домашнього насильства накопичено і психотерапевтом психосоціальної реабілітації при НАУКМА Оленою Костюк. В її активі, зокрема, і тренінги з управління агресією.

- Жертвам домашнього насильства, як і іншим потерпілим, безумовно необхідна допомога, – вважає Костюк. – Але у цієї медалі, образно кажучи, є і зворотний бік, який можна назвати позицією рук, що опустилися. Вона посилює і без того складну життєву ситуацію людей. Опинившись у важких умовах, ті сподіваються виключно на кого-то з боку, хто прийде і щось зробить за них.

А ось її клієнтка, 70-річна переселенка з Донбасу, колишній фізик, незважаючи на поважний вік, знайшла сили придумати заняття до душі, яке дало прибавку до скромної пенсії і моральне задоволення: попросила не грошей, не продукти харчування – допомогу в розробці… бізнес-плану! І просуває тепер свій стартап, готуючи абітурієнтів до вступу в технічні вузи. Чим не приклад, гідний наслідування!

Психолог громадського об'єднання "Побратими" Андрій Козінчук теж вважає визначальними силу волі й особисте бажання подолати негаразди.

- Вирішувати проблеми за когось – заняття абсолютно невдячне, – каже Андрій. – Підтримати морально, знайти підходяще слово, іншого разу і міцне, щоб струсити, – інша справа. Важливо зрозуміти, чи хоче людина змінити щось у своєму житті, чи готова до змін... До мене часто звертаються потерпілі від домашнього насильства, і чоловіки в тому числі. Поради намагаюся не давати. Але вихід шукаємо разом. Треба усвідомити й оцінити: якщо це сімейний конфлікт – чи втрачено назавжди, або є хоч крапля надії змінити ситуацію на краще. Буває ж як? Приходить чоловік, нібито сімейний дебошир. У нього своя правда. Потім приходить його дружина, нібито жертва. У неї – своя. А коли приходять удвох – народжується третя правда. І ми спільно намагаємося прокласти доріжку, щоб зрозуміти, чи є сенс повертатися до того, що було, або ж доведеться вибудовувати нові стосунки, починаючи із себе і не переробляючи іншого. Тільки стосунки кращі за ті, що були. Інакше немає сенсу борсатися в минулому. Воно пішло і вже не повернеться. Майбутнє ще не настало. Потрібно вчитися по-новому жити в сьогоденні.

Деякі з тих, хто відчуває морально-психологічне насильство, шукають причину того, що сталося, в собі і провину теж покладають на себе. За те, що зробили або не зробили. Заплутавшись у хитросплетінні причинно-наслідкового зв'язку, мимоволі знаходять роль жертв. А страждають і вони, й інші.

Ну й останнє. Хоча, може бути, це як раз найважливіше – далеко не всі вміють висловлювати свої почуття, не всі вважають доречним проявляти свою любов до близьких – дружинам, чоловікам, батькам, дітям. Говорити їм про любов. Дякувати за те, що вони є поруч. Тільки щиро, від душі, а не заради слів.

А якщо все це даремно, і конфлікти переростають на сніжний ком, що мчить з гори і змітає все на своєму шляху, то найкращий вихід – не дати перерости йому в домашнє насильство, відпустити один одного, а не перетворювати спільне проживання на нескінченну муку...

Колись в ходу був стереотип: добро повинно бути з кулаками. Можливо, він застарів. І добру кулаки не потрібні. Навіть проти домашнього насильства і тиранії на сімейному ґрунті.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...