Про те, чим тероризм відрізняється від побутового застосування насильства, як Росія "допомогла" Україна стати лідером в Європі за рівнем тероризму і як змінювався тероризм в ХХ столітті, в інтерв'ю сайту "Сегодня" розповів Олександр Кореньков, Директор Міжнародного центру досліджень проблем безпеки.
- Сьогодні багатьом здається, що теракти в світі відбуваються майже щодня. Ось недавно в Керчі хлопець коледж розстріляв, в Піттсбурзі стрілялив синагозі, в Архангельську хлопець здійснив самопідрив в будівлі ФСБ РФ. У чому причина тероризму?
- Незважаючи на те, що там і там були одинаки, які вбили людей, в Архангельську – це точно тероризм, В Піттсбурзі – найімовірніше, а в Керчі – точно не тероризм. Універсального визначення тероризму немає. Американський учений Алекс Шмідт знайшов 109 різних визначень того, що ж таке тероризм. Тим не менш, є кілька складових, наявність яких дозволяє говорить про те, що той чи інший злочин – теракт. Дуже точно ці складові описав американський дослідник тероризму Брюс Хоффман. На його думку, тероризм – це загроза або застосування насильства для досягнення політичної мети. Там, де є насильство, прагнення залякати суспільство і політична мета як мотив – там тероризм. Тероризм може бути організованим, але може бути справою рук одинаків.
Ось, наприклад, напад в Керчі і в Архангельську. У першому випадку, мотив вбивці був особистий, помста. Чого вартий тільки напис "ненависть" на його футболці, в якій він був під час розстрілу. Він не залишив ні політичних закликів, ні маніфестів, як наприклад у Андерса Брейвіка, нічого, що могло б вказати на політичні мотиви вбивці. Тому це не теракт, а масове вбивство, організоване, сплановане і холоднокровне. У нападі на управління ФСБ в Архангельську очевидний політичний мотив. Сам виконавець за кілька годин до атаки в публікації в соцмережі пояснив свій мотив – відповідь на репресії проти лівих активістів і пропаганда дією своїх політичних поглядів. Тобто там, де за організацією і здійсненням нападу криється політична мета, політична мотивація, там з великою часткою ймовірністю можна говорити про теракт.
Напад в Архангельську – це тероризм одинака. Інший тероризм – це тероризм організацій. Це насамперед "Аль-Каїда" і "Ісламська держава", а в минулому – це італійські "Червоні бригади" і німецька "Фракція Червоної армії". Якщо порівняти одинаків, які готують і здійснюють напади самостійно, і тероризм організацій, другий на порядок небезпечніше, але йому простіше протистояти. Терористичну організацію можна розкрити, заарештувавши одного учасника, а ось терористів-одинаків або, як їх ще часто називають, "вовків-одинаків", визначити заздалегідь на кілька порядків складніше. Саме одинаки сьогодні – основна терористична загроза для США. Після 2006-го понад 90% жертв терактів в цій країні – це жертви терористів-одинаків. Американцям після 2001 року вдалося знизити організаційний терор. Але ось боротися ефективно з одинаками наразі не вдається.
Також не варто плутати поняття тероризм і терор. Тероризм – це стратегія в руках переважно недержавних суб'єктів, неформальних груп, організацій, одинаків. Терор – це стратегія в руках держави. Наприклад, політика Гітлера або Сталіна по відношенню до інакомислячих – це терор, а "Аль-Каїди" – тероризм.
- А що це за люди – терористи?
- Дуже складно визначити універсальний профіль терориста. Згідно з результатами досліджень терористів-одинаків в США, в 90% відсотках це чоловіки, вік 30-45 років; якщо це релігійні терористи, то, зазвичай, це студенти без кримінального досвіду. Якщо це праворадикали, то, зазвичай, з кримінальним досвідом, проблемами в родині, відсутністю роботи. Більше третини терористів-одинаків мають психічні розлади, причому найчастіше вони фіксуються у так званих "шкільних стрільців", тих, хто здійснює масові розстріли в навчальних закладах.
Але це все дуже загальні речі. Наприклад, Стівен Педдок, який розстріляв відвідувачів концерту кантрі-музики в Лас-Вегасі, був мільйонером, бухгалтером. "Ісламська держава" заявила про те, що ця атака була організована "воїном Халіфату", але доказів зв'язків Педдок з "ІД" або якоюсь іншою організацією немає. Педдок взагалі не вписується у жоден з шаблонів. Це говорить про те, що неможливо намалювати точний портрет терориста або потенційного терориста.
- Де найчастіше відбуваються теракти?
- Найбільше тероризму як раз на Близькому Сході, але не в Європі або США. За даними Global Terrorism Index 2017, 84% всіх терактів відбуваються в чотирьох регіонах світу. Це Близький Схід, Північна і Західна Африка, Південна Азія і Субсахаріальна Африка. На США і Західну Європу припадає 2-3% всіх терактів. Інша справа, що ЗМІ частіше показують те, що стається в США і Європі. Тероризм в США і навіть в Україні не настільки масштабний, як на Близькому Сході.
- А чому "навіть Україна" ?
- Тому що ми – "лідер" серед європейських країн за рівнем небезпеки тероризму. У тому ж Global Terrorism Index Україна на 17-му місці з 163 держав (дані за 2017 рік. – Ред.). Ми обійшли Францію (23-тє місце), Росію (33-тє місце), Велику Британію (35-те місце). Це пов'язано насамперед з тим, що міжнародні експерти атаки так званих "ЛДНР" розглядають як теракти, адже вони визнані терористами в Україні (про те, що "ДНР" і "ЛНР" є терористичною організацією, заявляли в Генеральній прокуратурі України, однак Верховна Рада поки так і не визнала їх такими. – Ред.). До 2014 року в Україні було зафіксовано 55 терактів. Це за всі 23 роки (1991-2014). Від рук терористів загинули 12 осіб. Найперший теракт, згідно з даними Всесвітньої бази даних тероризму (Global Terrorism Database), це напад 1991 року на Леоніда Кравчука в Харкові. Але вже 2014 року кількість терактів зросла до 895 інцидентів. За один рік загинуло понад 600 осіб. Причому третина всіх загиблих – жертви найбільшого теракту в історії України, пасажири збитого терористами т.зв. "ДНР" малазійського Boeing.
До речі в Іраку за той же 2014 рік у рук терористів загинуло 10 тис. осіб.
- А яка історія тероризму в Україні? Ми знаємо про народовольців, есерів, анархістів...
- Тероризм в Україні, на жаль, має свою давню історію. Тероризм використовували ліві на початку ХХ століття, тероризм використовували праві в 30-ті роки XX століття. На щастя, у нас не було релігійного тероризму, але не варто розслаблятися.
- Чи є якесь розуміння історії тероризму, куди він рухається і звідки?
- Відповідно до теорії, запропонованої американським дослідником тероризму Давидом Рапопортом, з кінця ХІХ століття історія тероризму пройшла чотири хвилі. Перша хвиля – це так званий анархістський тероризм 1880-1920-х років. Жертвами анархістів тоді стали король Італії, президент США, прем'єр-міністр Іспанії, австрійська імператриця. Після Першої світової війни анархістський терор йде на спад. Починається хвиля антиколоніального тероризму. Імперії розвалюються, створюються національні держави, виникають національні організації, які ведуть боротьбу за створення своїх держав. Основна мета цього тероризму – не чиновники вищого рівня, а військові, поліція, колаборанти. Якщо анархісти використовували бомби, то тут в хід йде стрілецька зброя. Приклади – Ірландська республіканська армія, ОУН і Ірґун.
У 1960-х хвиля спадає, деякі терористи домагаються мети і заспокоюються. В цей час в Європі починається хвиля лівого тероризму. "Червоні бригади" в Італії, ETA в Іспанії. Вони атакують вже не тільки чиновників, а й цивільних. Внутрішні розколи, помилки самих терористів, ефективні заходи поліції привели до того, що лівий тероризм пішов на спад, але його місце займає новий тероризм. Вторгнення СРСР до Афганістану і перемога ісламської революції в Ірані стали визначальними подіями для початку релігійної хвилі тероризму. Вона тривала до початку 2000-х років. Але зараз деякі вчені говорять про п'яту хвилю тероризму, що її описував у своїй теорії Рапопорт (2011 року сталася "арабська весна" – хвиля протестів і повстань в арабському світі. – Авт.). Її називають хвилею терористичних квазідержав або terrorist semi-state. Приклади – це "Ісламська держава" в Сирії і Іраку, таліби в Афганістані, "Боко-Харам" в Нігерії. Це терористи, які ставлять перед собою глобальні цілі, але найголовніше, вони прагнуть реалізувати ці цілі "тут і зараз". Вони ні з ким не хочуть домовлятися. Їх нововведення – терористи-смертники, які вже стали повноцінною і ефективною зброєю.
- Які засоби комунікації зі світом використовує кожна хвиля?
- Ті, які доступні. За часів анархістів початку ХХ століття це переважно газети, антиколоніального тероризму – радіо, для третьої хвилі лівого тероризму – телебачення, для релігійної хвилі – інтернет, зараз – соцмережі.
- Поява ось цих нових квазідержавних організацій пов'язана з ерозією традиційних держав, як кажуть failed state?
- Тут швидше питання в тому, що таке це саме failed state? Однією з ознак failed state вважають втрату державою суверенітету над частиною своєї території, особливо позбавлення монополії на легітимне використання насильства на даній території. Однак сама шкала, за якою визначають неспроможність тієї чи іншої держави, дуже умовна. Якщо держава не контролює частину своєї території, але на решті території реалізує всі свої державні функції, то чи можна її називати failed? Наприклад, Філіппіни. Там жорстка влада, але вона слабо контролює частину територій на острові Мінданао. Або Ірак. Або Афганістан, де нещодавно відбулися парламентські вибори. Всі ці держави – важливі союзники США, тобто довели в певному сенсі, свою ефективність саме як інституції. Їх визнають, з ними рахуються, більше того, вони можуть демонструвати успіх в певних сферах.
Або, наприклад, Україна. З окупованими Кримом і частиною Донбасу є ми failed state чи ні, особливо з урахуванням того, що отримали асоціацію з Євросоюзом? Саме поняття failed state часто використовується необґрунтовано. А чи пов'язаний тероризм з тим, що держава втрачає контроль над частиною території і не виконує там свої функції, складно сказати. Незрозуміло де причина, а де наслідок. Наприклад, в Сирії, після того, як Башар Асад втратив контроль над частиною території, де утворився вакуум влади, різні угруповання, в тому числі терористичні, створили там інституції соціального забезпечення, школи, лікарні, систему соціальних допомог тощо. Як зрозуміти, що саме – втрата контролю над територією або незадовільне виконання державою своїх соціальних функцій до цього, змусило людей підтримати терористів?
Перші 22 країни в Global Terrorism Index – це країни, в яких існує внутрішній збройний конфлікт. Цей факт говорить про те, що тероризм виникає там, де воюють. Причому не просто воюють, а воюють сторони з нерівнозначними військовими або матеріальними потенціалами, різні за силою. Та сторона, що слабкіше, з великою ймовірністю використовуватиме тероризм як стратегію для перемоги або як мінімум зменшення цієї нерівності з противником. Тобто тероризм – це стратегія слабких.
- Наскільки важлива соціальна складова терористичної організації, коли присутні не тільки бойові дії, але безліч соціальних складових, часто непомітних?
- Назвіть терористичні організації, на ваш вибір.
- "Хамас", "Хезболла" і "Ісламська держава"
- "Хамас" контролює Сектор Газа, частину території Палестини. З 2006 року вони там – легітимно обрана влада. Контролюючи територію, на якій проживає майже 2 млн. осіб, організація забезпечує освіту, роботу соціальних служб і медичне обслуговування. Причому соціалкою вони займалися ще задовго до вступу до влади. "Хезболла" виникла в результаті конфлікту в Лівані. В умовах громадянської війни та ізраїльської окупації півдня Лівану організація побудувала свою систему соціальної підтримки і захисту місцевого населення, створивши собі стабільну базу підтримки. Сьогодні "Хезболла" – це держава в державі, зі своєю армією, зовнішньою політикою і системою соціального захисту.
Аналогічно у "Ісламської держави". У структурі проголошеного "ІД" "халіфату" є служба по роботі з племенами, департаменти охорони здоров'я, фінансів, соціальної допомоги тощо. На підконтрольних територіях в умовах війни "ІД" забезпечує роботу своїх шкіл, вибудовує податкову систему і т.д.
Сьогодні якщо терористи контролюють територію, вони змушені надавати населенню соціальні послуги. У них є свої армії, міністерства, зовнішньополітичні відомства і т. Д. Саме тому їх називають "квазі-державами". По суті, для того, щоб позбутися цього "квазі", їм не вистачає визнання міжнародного співтовариства.
- В історії були приклади, коли терористів визнавали?
- Так. Наприклад, "Африканський національний конгрес" Нельсона Мандели в Південній Африці. Бойове крило конгресу – "Спис нації" було визнано терористичною організацією. Манделу посадили за звинуваченням у підготовці та використанні вибухівки для насильницького повалення влади, а також здійснення актів саботажу. Тобто, як терориста. А потім він став визнаним борцем проти апартеїду і правозахисником. Аналогічно – Менахем Бегін, лідер "Іргун", підпільної організації, на рахунку якої теракти проти британців і арабів в підмандатній Палестині в 40-ті роки ХХ століття. А вже в 1977 року Бегін став прем'єр-міністром Ізраїлю.
- Відомо, що в Афганістані моджахедам допомагали американці. У Москви теплі відносини з терористами "Хезболли". Яка роль великих держав?
- У Росії взагалі дивовижні зигзаги дипломатії в цьому питанні. Вони офіційно визнають талібів терористами, але запрошують їх до Москви з офіційним візитом. При цьому я не прихильник конспірології. Дуже спрощено вважати терористичні організації всього лише проксі-силами глобальних гравців. Терористи – це люди, які погано піддаються чужому контролю. Навіть якщо на початковому етапі якась держава і докладе руку до створення терористичної організації, то потім цю ж руку самі терористи і відхоплять. Звісно, кожна країна хоче використовувати терористів в своїх цілях, але у терористів на цей рахунок свої плани, до яких такі держави можуть не вписуватися.
- Чому цілі тероризму змістилися з еліт і силовиків на випадкових цивільних людей?
- Якщо розглядати тероризм як стратегію слабкої сторони для перемоги над сильним противником в гарячому, збройному конфлікті, то в рамках цієї стратегії цивільні – це найдоступніша мішень. Атака на високопоставленого чиновника або військового вимагає ресурсів, часу, визначеного рівня підготовки виконавців, а результат її сумнівний з точки зору ефективності. На місце одного прийде інший, а Велика стратегія держави залишиться колишньою. А ось цивільні – дуже доступна мета. Співвідношення "витрати – результативність" в даному випадку на користь терористів. У демократичних країнах загибель громадян – це завжди трагедія і завжди резонанс, що дуже важливо для терористів.
Тероризм завжди публічний, на відміну від диверсії, наприклад. Через насильство терорист доносить світу свою політичну позицію. Освітлення теракту завжди було не менше, а може бути і важливішим, ніж його вчинення. Терористи першої хвилі, анархісти і народовольці, насамперед збирали друкарню, а вже потім – бомби. 1975 року лівий терорист на прізвисько Карлос Шакал захопив офіс ОПЕК з декількома десятками заручників. Основним його вимогою було кожні дві години по-місцевому телебаченню і радіо зачитувати звернення з вимогами "рівних прав для арабського і інших пригноблених народів". Тобто – освітлення. Більш того, перш ніж покинути офіс ОПЕК разом із заручниками, Шакал спеціально чекав прибуття журналістів.
- Як і Шаміль Басаєв...
- Так, як Басаєв в Будьонівську, коли чекав журналістів. І Карлосу Шакалу, і Шамілю Басаєву було дуже важливо донести свою позицію суспільству. Але контролювати, як це буде зроблено, їм було набагато складніше, ніж терористам сучасним. До появи соціальних мереж терористи залежали від офіційних ЗМІ в тому, наскільки точно буде донесена світу їх позиція, їхні погляди, але з початком ери інтернету все змінилося. Сьогодні ця проблема для терористів знята – є соціальні медіа. Сьогодні терористи створюють свої власні медіа, вони конкурують між собою за головний ресурс – увагу публіки. І це провокує терористів на радикальніші дії.
У величезному потоці інформації шоковий поріг у сучасного глядача піднімається, тому терористам для подолання цього порога потрібно ще більше насильства. "Ісламська держава" більш всіх інших досягла успіху в цьому. Терористи перетворили демонстрацію насильства на подобу порнографії. Зняли всі можливі обмеження, додали сучасні технології і сценарії, і пустили все це у відкритий доступ.
- Чи є сьогодні успішні приклади тероризму, коли вони вплинули на внутрішню або зовнішню політику держави?
- Перше, що приходить в голову, це приклад Іспанії. У березні 2004 року був здійснений найбільший в історії Іспанії теракт. В результаті серії вибухів в Мадриді загинули 193 особ. Відповідальність на себе взяла "Аль-Каїда", хоча влада намагалася прив'язати теракт до діяльності баскських сепаратистів. Причина теракту – помста "Аль-Каїди" за участь іспанського військового контингенту у війні в Іраку. В результаті теракту на парламентських виборах ініціатори участі Іспанії в іракській війні – "Народна партія" – втрачають владу, а соціалісти, які перемогли, через кілька місяців виводять іспанський контингент з Іраку.
Протилежна ситуація – теракти 11 вересня в США. Атаки терористів не тільки не послабили позиції чинного президента, але навпаки, розв'язали йому руки для серйозних обмежень громадянських прав всередині країни. У Росії також влада використовувала тероризм для свого зміцнення. Логіка така, мовляв, ми отримали удар, але ми готові піти на обмеження прав і свобод, щоб відповісти терористам. Чи виграють в цьому випадку терористи? Не ясно.
- Силові методи ефективні проти тероризму?
- Боротися тільки силою проти тероризму неефективно. Повинна бути комбінація методів – силовий тиск, амністія, дискредитація лідерів і розкол організації зсередини. Це ціла кампанія, яка за масштабами і затратності не поступиться військовій.
- Якщо подивимося на "ЛДНР", то яким чином з ними працювати, враховуючи змішаний тип комплектації у бойовиків, як реінтегрувати, як розколювати?
- Якщо терористи сьогодні орієнтовані на захоплення території і контроль над населенням, якщо заради цього вони готові піти на такі великі витрати, як соціальне забезпечення сотень тисяч або навіть мільйонів людей, то одним з можливих методів боротьби є перетягування населення на свою сторону. І тут важливо не стільки перекупити людей, скільки переконати їх, що жити на нашій території, в Україні, їм буде краще. Потрібно працювати з населенням. Але, звісно, не варто відмовлятися і від силових методів. Комбінувати ці інструменти – це надзвичайно складне завдання, але це необхідно.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми