До ювілею Нацуніверситету імені Тараса Шевченка: чим жили українські студенти сто років тому

Вступ: тільки для чоловіків

Сто років тому в університетах навчалися тільки чоловіки. Київський університет Святого Володимира запрацював 1834 року (а був відкритий царським указом роком раніше) і став другим в Україні після Харківського (відкритий 1805 року). Але ще вісім років студенти вчилися в тісних особняках на Печерську. А 1843 року учні переїхали до нового приміщення в стилі класицизму на вулиці Володимирській. Його побудували за проектом видатного архітектора Вінченцо Беретті. Студенти в той час ділилися на дві категорії – своєкоштні (аналог сучасної контрактної системи навчання) і казеннокоштні (за бюджетні кошти). Для вступу до вищої школи необхідно було написати прохання на ім'я ректора і здати складні іспити.

Вступ, як і зараз, відбувався влітку. А з вересня студенти приступали до навчання. Учні не з Києва повинні були мати свідоцтво, в якому підтверджувалося, що вони навчаються в університеті. Інакше у них могли бути проблеми з поліцією. Довгий час до університету була закрита дорога одруженим студентам. Керівництво навчального закладу вважало, що студент не зможе цілком забезпечити родину і одруження заважатиме навчальному процесу. І лише на початку ХХ століття правила вступу змінили і для них. Для жінок вища освіта стала доступною лише після радикальних реформ 1860-х років. Вони вчилися на так званих Вищих жіночих курсах, які з'явилися в Києві на 44 роки пізніше, ніж університет, – 1878 року.

1/4

Розклад: прогули і шестиденка

Гризти граніт науки в ті часи було непросто. Навчальний тиждень тривав з понеділка по суботу. Заняття починалися о 8:00, а закінчувалися після 15:00. Перед початком лекцій православні студенти відвідували церкву, а католики – костел. Обидва храми знаходилися в Червоному корпусі. Якщо зараз відвідування пар в університеті не обов'язкове, то на початку ХХ століття прогули строго заборонялися, але студенти примудрялися обхитрити керівництво.

"Відвідування було обов'язковим і реєструвалося, але до такої міри примітивно, що обдурити інспектора було не варте ні найменшої праці. Кожному студенту покладався особливий номер на вішалці, який і вписувався до студентськрнр квитка. Кожен день в певний час черговий субінспектор з помічниками обходила шинельні і оглядала кашкети на кілочках. Кілочок без кашкета свідчив про злочинне ставлення студента до навчальних обов'язків. Інспектор записувала номер і вела таким чином облік студентської роботи... Охоронців порядку не бентежила та обставина, що інший раз кашкети майже всі в наявності, а в аудиторіях загалом немає і сотні слухачів", – писав у своїх спогадах юрист Дмитро Заславський.

Цікаво, але багато предметів, що викладалися в ті часи, викладаються досі. Наприклад, на історичному факультеті читають історію слов'ян, церкви і латинь. На жаль, через агресивну царську політику історію України окремим предметом тоді не читали, але багато професорів виховували у студентів любов до рідного краю. До таких належали Володимир Антонович і багато інших.

Після занять. Студенти і викладачі юрфаку в парку

Батіг і пряник: стипендії і карцер

Стипендію в ті часи отримували лише 10% учнів. Сума допомоги була невелика (близько 300 рублів), і її не вистачало на забезпечення всіх потреб молоді. Через це багато хто прагнув по можливості працевлаштуватися. Хтось підробляв в університетській друкарні або бібліотеці, хтось працював на громадських роботах: підмітали вулиці і прибирали парки. За таку роботу студенти отримували скромну платню. Наприкінці XIX століття в університеті існувало 90 приватних стипендій та 39 державних для майбутніх лікарів і педагогів. Іменні стипендії видавали видні чиновники, дворяни і знамениті промислові магнати. Частину грошей вносили військові, викладачі та колишні випускники університету. Часто стипендії видавали за заповітом якоїсь видатної людини або на пам'ять про неї від її родичів.

За вдалі наукові праці студентів нагороджували малими і великими срібними та золотими медалями за наукові праці і відкриття. Наприклад, 1890 року 24-річний студент IV курсу історико-філологічного факультету Михайло Грушевський випустив власну монографію "Нарис історії київської землі від Ярослава до кінця XIV століття", за яку отримав велику золоту медаль! Легко уявити, як йому могли заздрити інші студенти, які замість медалей отримували кілька діб арешту! Справа в тому, що тим учням, хто продовжував шаленіти і пиячив, належало суворе покарання – карцер. Справжній, як у в'язниці. Він знаходився на верхньому поверсі головного корпусу університету. Чимало студентів пройшло це випробування!

Існували два види карцерних покарань – суворе і м'яке. При строгому учень харчувався лише хлібом і водою і до навчання не допускався. При м'якому – міг відвідувати пари і повноцінно харчуватися. Ув'язнення було нетривалим – один або три дні, іноді тиждень. Але навіть після такого суворого покарання можна було задуматися, чи варто влаштовувати бійки і пиячити. Покараний студент повинен був поводитися в карцері скромно і пристойно, виконуючи всі вимоги чергового служителя інспекції. У карцері всі були рівні – і багаті студенти, і діти викладачів, і найбідніші.

"Карцер – це справжній кнейп студентів по суботах. В жодному місці не збиралося стільки студентів найрізноманітніших верств, скільки в цьому притулку винних: були тут і багатії, і бідняки, князі і прості бурші, медики та юристи", – згадував студент тих років Трифонов.

Багато хто після покарання поводилися старанно і не бешкетувати. Тож нинішні студенти можуть радіти. Таких жорстоких покарань для них зараз немає.

Читайте також:

За всіма спеціальностями – недобір: абітурієнти не хочуть йти на робітничі професії

Форма: строгі мундири і шпаги

Студентська форма сто років тому була обов'язковою і дуже нагадувала солдатську, адже вся країна тоді жила в постійних війнах. Зовнішній вигляд одягу часто змінювався. З заснування університету і до 1863 року форма майже повністю повторювала військовий мундир. Але завдяки реформам Олександра II цей вид одягу був скасований. Однак Олександр III після вбивства батька вирішив згорнути всі перетворення і почав зі студентів, оскільки вважав їх носіями антицарських переконань і боявся їх революційного настрою. Згідно з навчальним статутом 1885 року форма у вигляді мундира була повернута. Студенти носили форму з темно-зеленого сукна, що застібається на дев'ять жовтих металевих ґудзиків із зображенням на них двоголового орла. Комір шився з темно-синього сукна з двома петлицями з золотого галуну (стрічка) на комірі і обшлагах з двома жовтими металевими ґудзиками на кожному рукаві. Студенти багатші підшивали мундир білим сукном, через що їх прозвали "білопідкладниками". При мундирі – шпага, яка носилася на лівій стороні. Завдяки формі будь-якого студента можна було легко дізнатися на вулиці і в разі його поганої поведінки повідомити про це поліцейським.

1/3

Студенти: танці і недоїдання

Багато київських студентів проживали в самому Червоному корпусі, а забезпечені знімали квартири в будинках біля університету. Інші знімали кімнати спільно і проживали в "Новій будові" (район, який простягався від головного корпусу вниз до нинішньої станції метро "Либідська"). Випускник тих років Чижевський згадував побут:

:

"Студентами були утворені цілі колонії в найближчій відстані від університету. Вони для економії бюджету селилися по дві-три особи в одній кімнатці, а обідали в студентській їдальні або у квартирних господарів. Інші ж бідняки жили на околицях міста, де і квартири дешевше, і стіл недорогий. Ті ж з них, які жили ближче до університету, "харчувались" в студентській їдальні і жили однією стравою на день, чергуючись їх різноманітністю, то в "німецькій" кухмістерській поблизу університету або задовольнялися одним чаєм з ковбасою і трикопієчною булкою".

Учні часто хворіли через розлади шлунка і постійні простуди, не всім був доступний дорогий теплий одяг. Але студент на те і студент, щоб знаходити час для розваг. Досвідчені старшокурсники проводили "посвячення" для новачків. Вони збиралися на хмільні застілля (іноді по триста осіб!). Першокурсники напивалися так, що після похмілля відмовлялися від спиртного на довгі роки. До речі, ця традиція жива досі.

Особливо студенти любили танці. У той час вони були важливим атрибутом світського церемоніалу. Нерідко спритні студенти на балах могли перетанцювати якогось генерала або статського радника. У моді тих років – вальс і мазурка.

Бібліотека. Тут днями і ночами трудився Михайло Грушевський

Бурхливе студентське життя висміювали карикатуристи. Художник Володимир Кадулін створив серію листівок-карикатур "Типи студентів". До речі, його самого відрахували з університету за "постійне невідвідування". На численних малюнках бачимо українця у вишиванці, юристів з книгами, за якими женеться жандарм, і розсіяного математика. Але серед студентів зустрічалися серйозні люди. Вчений Михайло Грушевський не любив згадувати студентські роки. У своїй автобіографії він називав період навчання "сумним". Можливо, через те, що витрачав весь час на навчання. Серед своїх однокурсників він відзначився найкращим дипломом, який зберігся до наших днів. Саме завдяки наполегливій праці вже в студентські роки Грушевський став батьком української історії.

Карикатури. Такими бачили студентів кияни та художники

Карикатури. Такими бачили студентів кияни та художники

Карикатури. Такими бачили студентів кияни та художники

1/3

Автор дякує за допомогу в підготовці матеріалу аспірантові КНУ імені Тараса Шевченка Тарасу Самчуку, директорові музею історії університету Людмилі Кругловій і Державній архівній службі України.

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" з'ясовували, скільки коштує житло біля головних вишів країни. Далеко не всі вищі навчальні заклади можуть забезпечити своїх студентів гуртожитками, та й умови там все ж залишають бажати кращого.

Також зовсім нещодавно у Львові через "мінування" вишів евакуювали тисячі студентів. Заняття були зірвані в Національному університеті "Львівська політехніка", університеті імені Франка та Академії сухопутних військ.