Суди без охорони, судді без захисту: чому в Україні третя влада не в безпеці

В Україні діють 675 місцевих і апеляційних судів, а також 34 органи системи правосуддя, вони займають 768 приміщень, але тільки 136 з них охороняються цілодобово, тобто лише кожен п'ятий. Більше половини – 464 – взагалі без охорони. Решта – під наглядом тільки вночі (7) або тільки вдень (161).

Раніше безпеку судів забезпечували співробітники спецпідрозділу органів внутрішніх справ "Грифон". Зі створенням Нацполіції їх звідти прибрали, і суди фактично залишилися без охорони. Там же, де вона ще є, всього один-два правоохоронці. Настільки слабка захищеність служителів Феміди змушує їх боятися злочинних посягань. А за великим рахунком позначається на незалежності судової системи, що відзначають і міжнародні експерти. У ситуації, що склалася, розбиралася "Сегодня".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

ССО, Такс і... дротики для дартсу

"Грифон" повинна була замінити Служба судової охорони. Через відсутність державного фінансування в 2015-2016 роках цього зробити не вдалося. На її створення бюджетом-2017 було виділено близько 350 млн гривень. Однак ССО поки що немає.

- З моменту набуття чинності Закону про Нацполіцію почали масово знімати охорону судів, про що нас не спромоглися повідомити офіційно, – розповідає "Сегодня" голова Державної судової адміністрації Зеновій Холоднюк. – Створювана Служба судової охорони – це держструктура спеціального призначення. На неї ляже не тільки охорона приміщень судів, а й забезпечення безпеки суддів, працівників апарату судів, інших учасників судового процесу. По суті, це функції, які раніше виконували спецпідрозділи правоохоронних органів.

За словами Холоднюка, в розпорядженні підготовлених співробітників будуть спеціальні засоби і вогнепальна зброя – автомати, пістолети. Закон про судоустрій і статус суддів передбачає, що Державна судова адміністрація повинна забезпечити повне функціонування ССО станом на 1 січня 2018-го.

Холоднюк сподівається, так і буде.

Після трагічної загибелі харківського судді Володимира Трофимова, що викликала великий суспільний резонанс, його колеги звернулися до влади з проханням посилити охорону судів, оснастити будівлі, кабінети сигналізацією, сканерами, тривожними кнопками, металодетекторами, обґрунтовували обмеження розголошення інформації про місце проживання працівників судів, найближчих родичів...

На жаль, не було реалізовано майже нічого. Наприкінці минулого року представники судової влади знову привернули увагу до тяжкого становища з охороною. Ризики значно зросли на тлі погіршення загальної криміногенної ситуації і особливо терористичних проявів.

Дійсно, деякі суди нагадують прохідний двір, куди легко потрапити тому, хто має намір зірвати засідання, налякати суддю, вчинити розправу за прийняте ним рішення, влаштувати пожежу, закласти вибуховий пристрій...

Про це говорили і учасники круглого столу "Чи впливає стан безпеки в українських судах на незалежність рішень Феміди?", що відбувся нещодавно під егідою Консультативної місії Євросоюзу.

Радник з безпеки ради правосуддя Нідерландів Кейс Такс, який виступав на ньому, вивчав ситуацію в п'яти судах Києва, Львова та Харкова. Його думка: об'єкти охороняються недостатньо, умови роботи персоналу не гарантують їм надійного фізичного захисту. Такс назвав українських суддів "сміливими людьми, які виконують свій обов'язок без прикриття будь-якими заходами безпеки".

- Наївно сподіватися на те, що спалах насильства омине відправлення правосуддя, – каже експерт. – Інциденти, пов'язані з погрозами, щодня впливають на суддів і суди.

Зловмисники можуть реалізувати ці загрози, на жаль, безперешкодно... За безпеку суду повинні відповідати мінімум чотири добре підготовлених співробітника на зміну, а не один-єдиний поліцейський при вході до будівлі. Для зниження рівня загроз необхідні кошти поглибленої перевірки, що дозволяють виявити зброю, боєприпаси, вибухові, колючо-ріжучі предмети аж до дротиків для гри в дартс...

За словами Такса, "якщо суддя в Нідерландах вважає, що йому загрожує якась небезпека, то він має право не виходити на роботу, поки зберігається ризик і загрозу не усунуть". В Україні про таку постановку питання і не чули...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Конфіденційність: дані не для всіх

Голова Ради суддів Валентина Симоненка порушила питання про доступ до інформації.

- У реєстрі судових рішень публікуються прізвища та імена суддів, що розглядають справи про сепаратизм, зраду інтересів України, бойовиків так званих терористичних організацій "ДНР" і "ЛНР", і тут важливо чітко розуміти, де баланс між прозорістю судового рішення і безпекою судді. Чи можливо в таких випадках нерозголошення прізвищ і імен учасників процесу?

Кейс Такс повідомив, що в голландській судовій системі правосуддя чітко прописані норми права на особисте життя, захист персональних даних.

- Поки триває процес, прізвища його учасників, як правило, не афішуються, а іноді вживаються додаткові заходи безпеки, – конкретизує європейський експерт. – Передбачені покарання за розголошення персональної інформації, наприклад, у вигляді штрафів до винних. Конфіденційність повинна бути захищена...

Нещодавно прийнята в Україні судова реформа передбачає максимальну відкритість і прозорість діяльності судів. За словами одного з її ідеологів, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Станіслава Щотки, навіть на засідання Верховного суду без проблем пропустять будь-якого охочого.

Як в цьому випадку вільний "пропускний режим" і відкритість судів поєднають з посиленням заходів безпеки, поки не зовсім ясно самим представникам "третьої влади".

Перед виходом матеріалу Зеновій Холоднюк повідомив "Сегодня", що Державна судова адміністрація погодила з керівництвом МВС України перелік об'єктів, які підрозділи Нацполіції і Нацгвардії охоронятимуть до того, як цим займеться ССО. Перелік повинен затвердити Кабмін.

НП за НП: небезпечна професія

Служителі Феміди не раз ставали жертвами злочинів.

2005 року після винесення вироку було скоєно замах на рівненську суддю Аллу Бандуру: жінка отримала 12 ножових поранень і дивом залишилася жива.

Восени того ж року невідомі викрали голову однієї з районних судів тієї ж Рівненської області Віктора Лопацького, вивезли його за місто, прив'язали до стовпа, жорстоко побили, машину спалили. Лопацький вижив. У березні 2006-го по вікнах його будинку стріляли. Після цього суддю п'ять років цілодобово охороняв "Грифон". Але коли на час відпустки охорону зняли, Лопацький при загадкових обставинах... потонув.

Взимку 2009 року під Києвом в лісі знайшли згорілу іномарку судді Вищого господарського суду України Михайла Михайлюка. У салоні перебувало обвуглене до невпізнання тіло. Експерти визнали, що Михайлюка спочатку вбили, а потім спалили в автомобілі. За версією ж слідства, це був суїцид. Але мотиви не з'ясовані дотепер.

У березні 2011-го в столиці був жорстоко вбили суддю Шевченківського районного суду Сергія Зубкова.

У вересні того ж року тіло судді Київського апеляційного адміністративного суду Оксани Дурицької знайшли в затоці столичного масиву Оболонь. Її батько, також суддя, за кілька років до цього піддався розбійному нападу, став інвалідом і був змушений піти з роботи.

П'ять років тому було вбито суддю Фрунзенського районного суду Харкова Володимира Трофимова і троє членів його родини. Обезголовлені тіла виявив старший син дружини судді від першого шлюбу.

2013 року Дніпровський районний суд Києва заарештував адвоката Віктора Смолія, якому інкримінувалося замах на суддю Шевченківського райсуду столиці під час обрання запобіжного заходу підзахисному – активісту "Дорожнього контролю".

Ці та інші НП відбулися, коли безпеку суддів та судів забезпечував "Грифон". За даними ДСА України, за 2016-2017 роки на адресу керівників вищих органів системи правосуддя надійшло близько 300 звернень, автори яких вказували на грубі порушення в цій сфері, що, на їхню думку, призвело до втручання у здійснення правосуддя.

Як наші бійці на верблюдах до аеропорту їздили

Ветерани Держслужби охорони при МВС України (нині Департамент поліції охорони Нацполіції) поділилися з нами новими ексклюзивами про пригоди бійців спецпідрозділу "Титан", які займалися охороною важливих вантажів, а згодом і персон.

"Я цю дорогу купив!"

Одного разу "Титан" уклав договір на охорону доставки товару до Середньої Азії.

- Вантаж йшов в автомобільних фурах, наші бійці супроводжували на своїй машині, – каже перший командир "Титана" екс-полковник Володимир Мисаїлов. – Перетнули кілька кордонів СНД, в одній з південних республік довго їхали абсолютно безлюдною дорогою і раптом вперлися... в шлагбаум! Прямо посеред степу... А біля шлагбаума стоять сержант і майор у міліцейській формі (це була середина 90-х, форма по всьому СНД ще переважно була стара, радянського зразка). Майор розпитав, хто такі, звідки і куди їдуть, подивився документи. А потім каже: "Розумієте, я цю ділянку дороги купив, причому дуже дорого дав. Тепер ця ділянка платна, зазвичай я з машини беру стільки-то, але з вас візьму наполовину менше, я сам форму ношу і її поважаю". І навіть показав якісь папери, за якими виходило, що майор дійсно цю дорогу приватизував і зареєстрував операцію в місцевій раді! Що робити, довелося платити. Платили не наші бійці, а експедитор, який супроводжував вантаж, у нього була якась сума, видана господарем вантажу на непередбачені витрати.

На цьому пригоди наших бійців, які вирушили на ненадійних "Жигулях" за тисячі кілометрів до Середньої Азії, не закінчилися. У місці закінчення маршруту наряд здав вантаж кому належить і виїхав назад. Але біля одного з аулів машина зламалася. Що робити? Домовилися, що частина наряду сяде в одному з найближчих міст до літака і полетить до Києва. А водій ще з одним бійцем (по одному у нас було категорично заборонено перебувати, де б то не було, адже всі зі зброєю, хіба мало що) залишилися ремонтувати машину, щоб потім все ж перегнати до України.

"Титан". Заняття з рукопашного бою проводилися регулярно

Все б добре, але як потрапити до аеропорту? Запитали щодо попутки в аулі, там тільки руками розвели: мовляв, немає і не передбачається. Але запропонували їхати... на верблюдах! Довелося погоджуватися. Уявляєте картину: степом повільно і гордо йде невеликий караван, на трьох верблюдах сидять наші бійці у формі і з автоматами! Але так і було. До аеропорту дісталися за добу з невеликим, прилетіли до Києва. І... потрапили всі троє до госпіталю.

Виявилося, що дорогою їх замучила спрага, і вони, дивлячись на місцевих жителів, напилися підозрілої води з арика. Розплатою стало дуже жорстокий розлад шлунка. А ще щось на зразок корости від якихось бліх, яких нахапалися від верблюдів, – комахи жили в шерсті тварин. Словом, той рейс запам'ятався багатьом, в тому числі нам, командирам, і надовго...

- Ще був інцидент в одній з республік Середньої Азії, – продовжує Мисаїлов. – Наш наряд доставив туди вантаж, старший групи пішов на пошту доповісти мені про виконання завдання по міжміському телефону. Питаю: все пройшло нормально? Відповідає, мовляв, переважно так, але був один епізод, про який доповім особисто, не по телефону. І по приїзді розповів ось що. Здали вони вантаж, і старший вийшов на міську вулицю: у формі, зі зброєю. Бачить, іде якийсь місцевий товариш в костюмі і краватці, з ним дівчина. Помітила нашого бійця і голосно так каже супутнику, мовляв, дивися, який незвичайний військовий, форма дивна... А важливий товариш раптом дає команду по-російськи, мовляв, до мене! Наш боєць в подиві: хто це такий, щоб командувати? А той несподівано крикнув щось своєю мовою, і з розташованої поруч школи місцевої міліції підбігли кілька курсантів. І по стійці смирно вишикувалися перед важливим діячем. Той скомандував їм заарештувати нашого бійця! Його взяли (чинити опір, зрозуміло, він не став, все ж місцева влада) і відвели до райвідділу міліції, де і замкнули до КПЗ. Що цікаво, не роззброїли (він був з пістолетом), але більше доби допитували. Цікавило їх одне питання: чому, мовляв, не виконав команду важливого товариша, який виявився... генералом міліції і заступником міністра внутрішніх справ. І взагалі, як тут опинився? Ну, в результаті розібралися, доводити справу до міжнародного скандалу не стали і нашого бійця відпустили...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Пригоди в Чечніе

Іншим разом спецназівцям довелося супроводжувати незвичайний вантаж – дуже популярний в 90-х спирт "Ройял" до Чечні, причому буквально напередодні першої чеченської війни.

- Везли його в пляшках (робили спирт, по-моєму, в Польщі), якими забили цілий поштовий вагон, – згадує заступник Мисаїлова екс-полковник Борис Чебан. – А ми, наряд, їхали в купе провідників. Теж не обійшлося без пригод. До великої станції ми доїхали нормально, в складі великого потяга. А потім нас відчепили, і тепловоз потягнув вагон з якоїсь бічної гілки дороги, вже в Чечні. Несподівано прямо посеред поля ми встали. Дивимося, а тепловоз відчепився і поїхав, ми залишилися одні. Через якийсь час нас оточила неабиякий натовп місцевих жителів. І почалася буквально облога. Спочатку погрожували, але штурмувати не посміли, ми все ж всі з автоматами. Потім намагалися підкупити... Довго тривали переговори, поки не з'явився посланець від господаря вантажу, який, не отримавши підтвердження про прибуття вагона на місце, занепокоївся. Словом, домовилися з місцевими (замовник адже теж був з Чечні, якийсь відставний офіцер), обійшлося без ексцесів. Пригнали тепловоз, і вантаж прибув за призначенням.

- Окрема розмова – як, подорожуючи без особливих зручностей, сходити в дорозі в туалет, – сміються ветерани. – Це ніби дрібниця, але в житті дуже важливо. Якось їхали в пасажирському вагоні, але туалет не працював, був 30-градусний мороз, і система зливу води замерзла. Пристосувалися робити це в міжвагонному просторі, там, де зчіпка і місток піднімається. Одного разу боєць примостився там збоку, а місток, виявилося, був погано закріплений. Потяг зупинився, місток різко піднявся і піддав бійцеві під заднє місце... Так він і влетів до вагону з опущеними штанами і примороженим задом з величезним синцем...

Захист. Бійці спецпідрозділу тренувалися охороняти не тільки вантажі, але і важливих персон

Проблеми зі зброєю

Через якийсь час багато країн СНД, в тому числі Росія, прийняли рішення, щоб заборонити громадянам інших держав, в тому числі міліції, перебувати на їх території зі зброєю.

- Якраз в момент прийняття такого рішення, – згадує Володимир Мисаїлов, – група наших співробітників перебувала на вокзалі в Казані. Вони, як правило, були озброєні автоматами і пістолетами. І тут до них підходить група місцевих міліціонерів і вимагає здати зброю, посилаючись на щойно оприлюднене рішення російської влади. Наші вперлися: мовляв, нам таких команд ніхто не давав, зброя не ви нам видавали, не вам і відбирати... Дуже напружений був момент, слава богу, до стрілянини не дійшло, оперативно наше керівництво вирішило все через Москву, і наряд "Титану" виїхав на батьківщину зі своєю зброєю.

- Але в подальшому були проблеми, – згадує Борис Чебан. – І без зброї їхати не можна, які ж ми тоді охоронці, і зі зброєю заборонено... Чого гріха таїти, ховали зброю в вагонах. Автомати в схованці, обладнаній в топці, яка не працювала, пістолети в нішах на зразок тих, де розташовувалися динаміки... Але, якщо чесно, нас і не обшукували, зазвичай, форму все ж колеги поважали. Однак, коли вимоги посилилися, ми вже не ризикували ховати зброю. Тоді укладали спільні договори з суміжними країнами. Наприклад, супроводжуємо вантаж до Росії. Перед кордоном, в Глухові, здаємо свою зброю до місцевого українського райвідділу, а після перетину кордону нас вже зустрічає озброєний російський наряд, який має право застосовувати зброю на своїй території. Так спільними силами і супроводжували вантаж до місця призначення. І тому так само, якщо щось веземо, після кордону ми знову озброюємось.

Стосовно застосування зброї, то це траплялося, хоча і рідко. Та й то не по людях, а в порядку попередження. Наприклад, везли ми якось цукор в 20-тонних фурах до Білорусі. І перед кордоном представник замовника несподівано каже: через пункт пропуску не поїдемо, там мита платити треба, ми заощадимо і підемо лісовими стежками... Я, як старший охорони, заперечував, тому що розумів: в цих болотистих лісах фури просто повгрузають. Однак бізнесмен наполягав, у нього навіть з'явилася група підтримки на легковику, перегородивши нам дорогу. Довелося дати з автомата попереджувальну чергу поверх голів, при цьому я заявив, що наступна буде по машині (звісно, я частково блефував, але виходу не було). Втім, закон дозволяв нам застосовувати зброю у разі нападу на об'єкт, що охороняється. У підсумку поїхали, як годиться, за затвердженим маршрутом, як і було записано в нашому договорі.