Белградський "Майдан": проти чого протестують серби

У Сербії, яка не без підстави вважається форпостом Росії на Балканах, тривають протести проти чинного президента країни Олександра Вучича. Минулої суботи протестний рух досяг апогею: демонстранти прорвалися до будівлі державної телерадіокомпанії "Радіо і телебачення Сербії", зірвавши випуск новин. А в неділю блокували резиденцію Вучича, причому в той час, коли він робив заяву в прямому ефірі щодо суботніх подій. Президенту Сербії довелося спішно покидати будівлю резиденції.

У Росії деякі політики вже встигли побачити в подіях в Сербії "підступи США". Що відбувається насправді в цій балканській країні, розбирався сайт "Сегодня".

Протести – майже як в Україні

Якщо придивитися уважніше, в сербських протестах можна знайти багато спільного з українськими – Революцією Гідн6ості та акцією "Україна без Кучми" почала 2000-х. Перші акції в Сербії, основною вимогою яких була відставка Вучича, стартували в квітні 2017 року – буквально наступного дня після його обрання на цей пост. Активна фаза протестів тривала аж до інавгурації новообраного президента 31 травня.

Восени 2018-го опозиційні настрої в суспільстві отримали новий імпульс. Приводом для протестів в Белграді стало побиття в листопаді лідера руху "Ліві серби" Борко Стефановича. Кадри закривавленого політика миттю облетіли соцмережі, і обурений народ вийшов на вулиці. При цьому доказів, що до побиття якимось чином причетна чинна влада, ні у кого немає, правоохоронці досить швидко знайшли і затримали двох підозрюваних у злочині. Але наелектризованому суспільству виявилося достатньо заяв опозиційних політиків.

Ще однією алюзією на українські протести є те, що деякий час їх фронтменами виступали студентські організації. Які при цьому (як в Україні під час Євромайдану) прагнули дистанціюватися від опозиційних партій. І, як в Україні, їм це не вдалося: з часом протести очолили політики. При цьому, як за часів акції "Україна без Кучми", навколо єдиної мети – відставки Вучичу – об'єдналися політичні сили найрізноманітнішого штибу: від лівих до правих, від євроскептиків до єврооптимістів.

Але, мабуть, на цьому схожість з Україною і закінчуються. Протести в Сербії носять уповільнений характер, більше нагадуючи протести "жовтих жилетів" у Франції. Демонстранти планують свої акції, зазвичай, на вихідні, наметових містечок не влаштовують, адмінбудівлі не захоплювали. Проникнення до телецентру, про яке згадувалося, ініціатор захоплення – лідер правої парламентської партії "Двері" Бошко Обрадович – пояснив бажанням отримати доступ до ефіру. Та й воно було досить швидко припинено поліцією, яка вивела "загарбників" за двері і затримала деяких з особливо завзятих протестантів.

Проте не схоже, що протести збираються вщухати: сьогодні, коли минуло майже півроку акцій, початковий привід забутий, число вимог, як це зазвичай буває, розрослося. Та й побиття Стефановича було всього лише приводом. Першопричини акцій лежать набагато глибше.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Протести в Сербії. Фото: AFP

Клубок проблем

Як розповів сайту "Сегодня" експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілля Куса, нинішні протести викликані цілим клубком причин і проблем, які потребують вирішення. По-перше, це втома частини сербів від самого Вучича.

Нинішній сербський президент до перемоги на виборах два роки тому протягом трьох років – з квітня 2014-го – обіймав посаду прем'єр-міністра республіки. Ще раніше був міністром оборони країни, а наприкінці 90-х – міністром інформації. У поданні частини сербів Вучич – представник "старих" еліт, з якими люди на тлі складної соціально-економічної ситуації не пов'язують сподівань на реформи. Зараз він асоціюється зі стагнацією, відсутністю обіцяних реформ у сфері освіти та медицини і втраченими можливостями. Втім, справедливості заради треба зазначити, що кількість сербів, які підтримують нинішнього президента (якщо вірити осіннім соцопитуванням в Сербії), значно вище кількості тих, хто хотів би його відставки.

Ще одна причина – розгул корупції в країні. У Сербії ця проблема є надзвичайно гострою і серйозно впливає на рівень довіри до влади.

"Є ще один пласт, що стосується страху людей перед війною з Косово. Справа в тому, що Вучич активно використовує націоналістичну риторику для мобілізації свого електорату. Наприклад, коли Косово встановили 100%-ві імпортні мита на всі сербські товари, реакція Вучича, який відповів погрозами, здалася сильно радикальною. Люди вважають, що така риторика може призвести до війни, якої вони бояться і не хочуть", – розповів Ілля Куса.

Цікаво, що Вучич деякий час утримувався від демонстрації різко правих поглядів. Нинішній сербський президент, нагадаємо, починав свою політичну кар'єру як член Радикальної партії – русофільської праворадикальної політичної сили. У цій партії він швидко зробив кар'єру, зайнявши в підсумку посаду генсека. Однак після розколу у радикалів Вучич приєднався до поміркованої частини, що створила в результаті Сербську прогресивну партію – теж націоналістичного спрямування, але яка виступала за вступ Сербії до ЄС. Сьогодні СПП має більшість в парламенті Сербії.

"Зараз загострюється націоналістична риторика, і це веде до поглиблення розколу в суспільстві з питань, які стосуються ран на тілі Сербії, що не зажили з часів воєн в Югославії. Це, зокрема, і тема сербського націоналізму, яка була раніше напівтабу. Одна частина суспільства вважає, що Сербію принизили, і націоналізм – це правильно, оскільки досить жити в приниженні. Це якраз праві націоналісти, в тому числі президент Сербії Олександр Вучич останнім часом, – раніше за ним такого не помічали. Інша частина вважає, що не потрібно відроджувати цей фантом, тому що він призведе до нових воєн", – зазначає Ілля Куса.

За його словами, сьогодні весь цей клубок протиріч і проблем, які потребують вирішення, вилився на вулиці.

"І зараз це боротьба, я б сказав, з одного боку, між новими молодіжними рухами в Сербії, частина з яких праві, частина тяжіють більше до ЄС і НАТО, і з іншого боку – старими силами, старими елітами, які не хочуть нічого міняти . Якщо бути точним, це боротьба конкретно проти Вучича і його оточення, навіть не проти його партії" , – зазначив експерт.

А ось "руки Вашингтона", так само як і "руки Москви", в нинішніх протестах немає – це виключно сербська історія.

Хай вже краще Вучич

Спрогнозувати, до чого в підсумку призведуть нинішні протести, на даному етапі складно. Незважаючи на розтягнуту в часі "розкачку" ситуації, нинішня влада почувається досить впевнено. При цьому, на думку Іллі Куси, для України Вучич є зручним партнером.

"Насправді Вучич – досить зручний для України президент, з точки зору співпраці. Він договороздатний, не українофоб і не є ворогом України. Візит Петра Порошенка до Белграда минулого року і зустріч з Вучич – тому доказ. Стосовно ж дій в фарватері Москви, то не потрібно мати ілюзій. Жоден президент Сербії не піде проти Росії, з огляду на симпатії сербів до Москви. Це нереально, принаймні в найближчій перспективі", – сказав Ілля Куса.

На його думку, поки президентом залишається Вучич, Україні слід активніше зближуватися з Сербією.

"Вважаю, що ми недостатньо працюємо з Сербією. Вона до нас близька, з нею легко працювати. Це як з Білоруссю – хоча ця країна союзник Росії, для нас вона партнер. Зрозуміло, з Сербією ми не станемо нерозлучними друзями, але створити міцні прагматичні відносини цілком можливо. І це треба робити" , – сказав експерт.

У разі ж, якщо протести досягнуть успіху і Вучич піде у відставку, ситуація може нести як можливості, так і ризики для України.

"Можливості – це якщо до влади прийдуть проєвропейськіші сили. Хоча ймовірність цього вкрай низька. А ризики – якщо на зміну нинішнім елітам прийдуть радикальніші сили, проросійськіші. Але загалом, якщо правлячі сили, орієнтовані на ЄС і НАТО, при збереженні зв'язків з Росією залишаться при владі – для нас це теж можливості", – зазначає Ілля Куса.