Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач У Білорусі триває виборча кампанія на виборах президента держави, які призначені на 9 серпня. Для України вкрай важливо мати в особі північного сусіда стабільного і надійного партнера. Але за ходом кампанії в Білорусі спостерігають не тільки з Києва. У невеликій східноєвропейській державі мають свої інтереси глобальні світові гравці. І часом ці інтереси не збігаються.
В першій частині огляду білоруських виборівсайт "Сьогодні" коротко змалював внутрішню їх складову. Зокрема, контекст виборів, учасників процесу, що зважилися кинути виклик Олександру Лукашенку. Зараз за допомогою наших експертів спробуємо зрозуміти, у чому на цих виборах полягають інтереси зовнішніх сил.
Чому Лукашенко дратує Москву
Де-юре Росія є найближчим союзником і сусідом Білорусі. Цей факт визначається хоча б наявністю підписаного 21 рік тому Договору про створення союзної держави. Де-факто впродовж усіх цих років взаємини Мінська та Москви зазнавали серйозних змін. І зараз, мабуть, перебувають в їх нижній точці. Якщо коротко, Лукашенко і Путін взаємно не довіряють один одному. Це видно неозброєним поглядом, незважаючи на те, що риторика обох президентів, начебто, говорить про зворотне.
Для Лукашенка великим уроком став приклад України, про що він неодноразово говорив. І він відверто побоюється аналогічних дій Москви щодо Білорусі. Але не просто побоюється: за останні роки він зробив дуже багато, щоб не допустити подібного варіанту.
Що стосується Володимира Путіна, то його мотиви очевидні вже давно: відновлення "СРСР" або "Російської імперії". Зрозуміло, під власним керівництвом. І хоча б для початку в складі РФ і Білорусі – як найдоступнішого (в розумінні Кремля, зрозуміло) для поглинання об'єкта. Втім, це плани-максимум стосовно Мінська. Крім них у Кремля є безліч питань, вирішення яких впродовж останніх років успішно торпедує нинішній білоруський президент.
"Питання глибокої інтеграції РФ і Білорусі якщо не закрите взагалі, то принаймні відстрочений на рік. До нього будуть повертатися не раніше кінця 2020-го. Нафта в Білорусь вже йде зі США – для Росії це не тільки фінансові, а й сильні репутаційні втрати. Російські війська в Білорусі також зараз в підвішеному стані. Питання продовження їх перебування на території Білорусі вирішуватиме робоча група. Уже це для Росії ідеологічна ляпас. Проведення 9 травня параду Перемоги в Мінську – ще один ідеологічний ляпас. Ну, і так далі, і тому подібне. Зрештою у Кремля багато питань до Лукашенка", – зазначив в коментарі сайту "Сьогодні" експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ігар Тишкевич.
Два завдання Кремля
Природно, говорити, що політика нинішнього голови Білорусі влаштовує Москву, не доводиться. Але чи піде Кремль ва-банк, намагаючись змістити Лукашенка вже в нинішньому році? Експерт вважає, що ні. За словами Ігара Тишкевича, на цих президентських виборах в Білорусі Кремль бачить для себе два завдання.
"Перше – зменшення реального відсотка голосів, які отримає Лукашенко, для зниження легітимності чинного президента в очах еліт і середньої керівної ланки. Це, насправді, ключове завдання Кремля. Просто поставте себе на місце чиновника районного рівня, коли він має реальні дані по виборах. Нехай навіть Лукашенко перемагає. Але коли чиновнику приходить рознарядка підвищити відсоток, він починає думати: навіщо це? В очах цього районного чиновника легітимність влади президента падає. Ось розхитати цю ланку держуправління – і є завдання Росії. Вирішивши його, РФ отримає можливість виходу на цих чиновників, можливість схилити до співпраці", – каже Ігар Тишкевич.
І завдання номер два, за словами експерта, – погіршити відносини Лукашенка із Заходом.
"Ситуація в трикутнику Росія-Білорусь-Захід сьогодні схожа на ту, що була в 2010 році. Або навіть гірша для Росії. Тоді перед виборами президента Білорусі теж було суттєве погіршення відносин між Мінськом і Москвою, потепління відносин Мінська і Заходу. Невелика ілюстрація: ще восени 2010 року і Путін, і Медведєв говорили, що союз буде без Білорусі. Тому що Лукашенко не погоджувався. Але потім були вибори в Білорусі, протести, жорстке їх придушення, санкції Заходу. І після цього Росія, можна сказати, купила (надаючи кредити державі, яка потрапила в складне фінансове становище, – Авт.) участь Білорусі в Митному союзі", – зазначив Ігар Тишкевич.
За його словами, не виключено, що Кремль спробує розіграти подібний сценарій і на цих виборах. Тим більше, що Кремль має великий досвід інформаційних воєн і маніпулювання суспільними настроями в інших державах.
Однак реалізувати замислене у Кремля може і не вийти. Як досвідчений політик Лукашенко давно прорахував можливі сценарії. І спорудив для себе надійні запобіжники у вигляді підтримки інших потужних геополітичних гравців.
На кого ставить Китай
Політичне і економічне співробітництво Китаю та Білорусі завжди було досить тісним. Але в останні 10 років вийшло на абсолютно нові якісні рівні. У 2015 році Білорусь і Китай підписали договір про дружбу і співробітництво. КНР серйозно інвестує в білоруські проекти. Китай, по суті, допоміг Мінську "зняти" Білорусь з безальтернативної російської кредитної голки. В кінці 2019 року, коли Москва "дотискувала" Мінськ щодо підписання Союзного договору, виставляючи невигідні умови кредиту, саме Пекін підставив плече Мінську, надавши 3,5 мільярда юанів незв'язаного кредиту. Як зазначає Ігар Тишкевич, ілюструючи глибину взаємин КНР і Білорусі, навіть нове озброєння Мінськ розробляє спільно з Пекіном, а не з Москвою. У свою чергу, для Китаю важлива Білорусь. Причому Білорусь стабільна.
"Для Китаю Лукашенко дуже вигідний, дуже зручний і дуже зрозумілий партнер. Китай шукає можливості створення опорної точки в Центральній і Східній Європі. Поки що він обрав Білорусь. При цьому для Пекіна важливо, щоб Білорусь залишалася в нейтральному стані. Це означає, щоб не було поганих відносин Білорусі з РФ, тому що через Білорусь КНР хоче мати альтернативний шлях виходу на російський ринок. І щоб Білорусь залишалася в хороших відносинах з ЄС і США, тому що це вихід на ті ринки. Тому для Китаю дуже небажано, щоб в Білорусі були якісь конфлікти або щоб країну знову закрили санкціями", – зазначає Ігар Тишкевич.
За його словами, свою позицію стосовно президентських виборів в Білорусі КНР дав зрозуміти ще задовго до їх оголошення.
"Китай зробив кілька вельми цікавих і примітних жестів. Давши зрозуміти, що йому не все одно, що відбувається в Білорусі, – каже Ігар Тишкевич. – Ще на початку минулого року, під час візиту Лукашенка в Пекін, Сі Цзіньпін побажав тому вдало провести президентські вибори. Зараз контакти Лукашенка з Китаєм відбуваються постійно. Наприклад, після того, як Лавров виявив бажання приїхати в Білорусь 19 червня, Лукашенко негайно зателефонував Сі Цзіньпіню. І КНР розмістила реліз про це, акцентувавши, що і надалі держава буде підтримувати розвиток Білорусі".
Тому, за словами експерта, фактор Китаю дуже важливий як для самого Лукашенка, так і для стабільності в державі.
"Китай – дуже важливий і дуже надійний запобіжник для Лукашенка. Все ж вага Китаю значно більша за вагу РФ. І в діалозі Пекіна і Москви диктує саме Пекін, а не Москва", – зазначає Ігар Тишкевич.
Захід: краще передбачуваний диктатор, ніж нові області РФ
Важливою для Лукашенка є і позиція Заходу. Як уже зазначалося, сьогодні відносини Мінська з ЄС і особливо з США перебувають на досить високому рівні. "Крига" між Мінськом і Заходом почала танути в 2014-му, коли Лукашенко надав майданчик для переговорів по Україні. І з тих пір відносини все більше поліпшуються. У 2016 році ЄС зняв санкції з 169 білоруських чиновників, в тому числі з Олександра Лукашенка. У серпні минулого року до Білорусі приїжджав помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон. А в лютому нинішнього року, вперше за 25 років, Мінськ відвідав держсекретар США. Одним з результатів істотного поліпшення відносин Мінська і Вашингтона стала диверсифікація Білоруссю імпорту нафти на свої НПЗ. Тобто, якщо Китай допомагає Мінську позбутися фінансового зашморгу Москви, то США – від нафтового.
"Позиція Заходу зараз дуже цікава і незвичайна. Він практично не криючись ставить на Лукашенка. Вважаючи, що краще диктатор, який добре вивчений і в певній мірі передбачений, ніж Білорусь у вигляді нових областей Російської Федерації. Станом на сьогодні це дуже яскраво проявляється у американців. І все більше – у європейців. Тому зараз відносини з Заходом у Лукашенка навіть набагато кращі, ніж були в 2010 році", – говорить Ігар Тишкевич.
Україна: Лукашенко – зручний партнер
Власне, при сформованих розкладах повністю влаштовує Лукашенко і Україну. Важко заперечувати, що, незважаючи на демонстративно нейтральну риторику щодо агресії Росії проти України і ролі у всьому цьому Володимира Путіна, Лукашенко надав вкрай важливу допомогу нашій країні у важкі часи. У тому числі в питанні поставок палива, що дуже допомогло для відбиття агресії.
Лукашенко за довгу історію свого президентства був в хороших відносинах з усіма лідерами української держави. Але особливо добрі стосунки у нього склалися з Леонідом Кучмою, з яким вони почали керувати державами в один рік. Судячи з усього, були налагоджені у Бацьки відносини і з Володимиром Зеленським, для якого Кучма став свого роду політичним наставником. У жовтні минулого року президент Білорусі зустрічався з головою української держави в Україні. Днями з'явилася інформація, що Володимир Зеленський відвідає Білорусь з візитом у відповідь восени.
"Лукашенко – зручний партнер для України. Тому що якщо ми подивимося на довгострокові проекти, розпочаті за останні роки, то побачимо, що розвиток відносин між країнами йде дуже динамічно", – каже Ігар Тишкевич.
Чиї кандидати
А що ж інші кандидати? В першу чергу згадана в попередньому огляді трійка опозиційних лідерів? Невже на них ніхто не ставить? І яких геополітичних орієнтацій дотримуються самі учасники перегонів?
З чинним президентом все більш-менш зрозуміло. Олександр Лукашенко і надалі обережно проводитиме політику багатовекторності – поглиблюючи зв'язки із Заходом і Китаєм і намагаючись не зіпсувати відносини з Москвою.
А ось позиції інших кандидатів аморфніші.
"Дуже складне питання – геополітичні погляди кандидатів. Пробілоруські еліти з великою недовірою ставляться до всіх трьох – і до Цепкала, і до Бабарики, і до Тихановского, – розповідає Ігар Тишкевич. – З огляду на проросійський фактор, для білорусів таким собі маркером є відповідь на питання "чий Крим". Жоден з цих кандидатів не сказав, що Крим – український", – говорить експерт.
За його словами, Віктор Бабарика перший час дуже багато говорив про Росію, про те, що потрібні зв'язки тощо. Але коли він побачив, що це не проходить, змістив акценти на внутрішні проблеми Білорусі.
"Але треба розуміти, що Бабарика – працівник "Белгазпромбанку", який належить російським структурам. Значна кількість учасників ініціативної групи Бабарики – діючі співробітники банку. Питання: чи може чинний співробітник рівня, припустимо, заступника керівника "Белгазпромбанку" піти в політику без хоча б негласної згоди "Газпрому?" – каже експерт.
Валерій Цепкало, зазначає Ігар Тишкевич, формально спрямований на Захід.
"Але, в принципі, його риторика на першому етапі була досить цікавою. І багато кого напружувала. Наприклад, він допускав застереження типу "федеральний бюджет", він не сприймає Росію як загрозу. Хоча з трійці Цепкала менше за всіх можна запідозрити в орієнтації на Росію і в участі Росії в його політичній долі", – каже Ігар Тишкевич.
Що стосується третього рейтингового учасника, Сергія Тихановского, точніше, його дружини Світлани, яка йде на вибори (подробиці про "сімейний підряд Тихановських" дивіться в попередньому огляді, – Авт.), то тут, на думку експерта, найменше питань.
"Вони говорять про внутрішні проблеми. Але стилістика подачі там російська, дуже багато російських наративів. На перших етапах була дуже активна російська медійна підтримка Тихановським. Але коли кампанія блогера пішла на спад, він став менш цікавим для російських ЗМІ. Зараз там в топі Бабарика. Але, знову ж таки, що буде через місяць – незрозуміло", – зазначає Ігар Тишкевич.
Проте, за його словами, говорити про те, що хтось із згаданих кандидатів на 100% є проросійським або ставлеником Москви, не доводиться.
"Тут в якості маркера можна говорити про фінансування виборів. У опозиційних кандидатів витрати на вибори не такі вже й великі. Великих російських грошей, які зазвичай Москва направляє на підтримку "своїх" кандидатів, не видно. Хоча я не виключаю, що з кимось із кандидатів працюють окремі представники російських еліт, груп", – зазначає Ігар Тишкевич.
Нагадаємо, незважаючи на тиск Кремля, в грудні минулого року договір про поглиблену політичну інтеграцію РФ і Білорусі так і не був підписаний:
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми