Віталій Квітка

Автор:
Laborday'ний Першовересень

Laborday'ний Першовересень

мнения

3 Сентября, 08:31

Школа — це класно, круто, назавжди. Скажіть що-небудь із цього компліману своїй дитині, яка перебуває десь отак посередині шляху опанування "доброго, вічного". І вона неодмінно кине у ваш бік погляд, який нагадуватиме: цеглину, шматок піщаника, щебінь, порожню пляшку. Я перевірив: на моїй молодшій це точно працює. Особливо "ще вчора", в останні дні серпня, коли ніщо в повітрі, крім жовтого листя, не нагадує про осоружні парти, уроки, лабораторні роботи, конспекти, "домашки", забуті щоденники, непрочитаних письменників "зі списку" та невигаданих тем для курсових. Ідеш учора повз школу — тихо жевріє 34-градусна спека в тіні, розмірено котяться понеділкові школярі на роликах по шкільному подвір'ю, мов олімпійці, та час від часу долинає тривожний бомбово-шипучий звук стрибка велосипедиста-старшокласника на "велику" – з постаменту з-під погруддя Тараса Шевченка, імені якого й школа.

10 значних явищ за 27 літ незалежності

10 значних явищ за 27 літ незалежності

мнения

28 Августа, 08:32

На прапор, герб, паспорт і решту суміжних регалій країни, громадянином якої ти є, зазвичай ми дивимося наче крізь пальці. Документи і причетність до чого-небудь — це як причетність до участі у власному ж організмі: ти настільки з цим зжився, що зазвичай усього — роботи цього, його важливості – й не помічаєш. Просто використовуєш власне громадянство так, як тіло – власні органи: лише в тому випадку, коли якийсь орган захворів. У громадському ж житті паспорт, гімн і прапор потрібні тоді, коли вирішуєш якусь із проблем власної суспільної болячки — співаєш гімн, щоб злитися зі збірною на стадіоні, виходиш на майдан, щоб стати ще більш вільним, стаєш у чергу, щоб завдяки поміркованій магії бюрократії отримати: субсидію, довідку, кредит, квиток на поїзд/літак тощо.

10 євро за перехід у забороненому місці, або Нетрадиційна насолода традиційно найближчим серцю зарубіжжям

10 євро за перехід у забороненому місці, або Нетрадиційна насолода традиційно найближчим серцю зарубіжжям

мнения

31 Июля, 08:07

Страх (якщо, звісно, він є) відпочинково-літнього подорожування пов’язаний у більшості з нас переважно з упертим небажанням потрапити в яку-небудь халепу. Ошукування при придбанні квитків, ромськими ворожками та пляжними злодюжками, незнання мови і звичаїв місцин, обраних для релаксу – є халепами, так би мовити, поміркованими та периферійними: зґвалтування, пограбування чи смерть у морських хвилях – таке може трапитися далеко не з кожним, зовсім не на кожному кроці й абсолютно не з вами. Головна з халеп, як не крути – транспортна трагедія. Тому за інерцією покірної більшості обираю статистично найнадійніший вид транспорту – літак. Оскільки найнадійніший – він же й апріорі найдорожчий, купую квитки "туди-сюди" завчасно. Проходжу злощасні пункти пропуску – там, де чомусь, на відміну від інших, коли я знімаю ремінь, з мене завжди штани моментально зіскакують аж до колін штани.  Далі – напівзручне крісло, пантоміма стюардес, 20 хвилин лету (решта сорок – набирання висоти та входження на посадку- не рахуються) – і ти у Вільнюсі. Знано-незнаному, в дошку рідному (принаймні, ріднішому за Берлін, Париж і навіть Ригу). І – все, відпочивай душа!

Мертвий для "воєн", живий для релаксу

Мертвий для "воєн", живий для релаксу

мнения

21 Июля, 08:52

У принципі, телебаченню влітку, та й узагалі медіаефіру, навіть спортивним програмам, як от чемпіонату світу з футболу, взагалі можна брати величезний тайм-аут. Скільки не навантажуй нас реаліті-шоу чи предметними політичними батлами (навіть афганські протести не зачепили мас), "втягнутися" в міркування про долю країни, світу, цивілізації тощо влітку складно. Літо, здається, час для не зовсім цивілізованих і дещо навіть диких наших інстинктів. Якщо так можна висловитися. Просто інтереси людей, хоча і не всіх, але, мабуть, більшості, спрямовані в фізичний простір за вікном. Десь там, переважно, на селах, в пансіонатах, на берегах рік і морів, лунає заклична "морзянка" свіжорозпеченого відпочивальницького повітря. Там, а не в абстрактно-"ящицькому" просторі, прокидаються ранкові тумани й оживають ранкові оздоровчі роси, в прохолоду яких молодим і старим хочеться занурити ноги. Там, тобто тут, в релаксі літа, тішать серця наші й душі співи птахів у міжвітті гаїв і зумери цикад у полоні соковитих трав. У них, у прохолодних травах, погравшись спочатку у хвилях озера, час від часу ховаються юні й навіть престарілі закохані пари. Стікаючи сьомим потом кавалери в модних кросівках, блейзерах і підтяжках, ховаючи передчасну захеканість і перевтому поглибже, попід сподом чоловічої гідності, тягнуть пагорбами і вибалками власні та дам свого серця наплічники. Байдарки сплавляються ріками, човни протинають води ставків, похмілля вечорово-нічних димів несе в атмосферу запах шашличка й барбекю впереміж із пивними випарами. Діти й митці збирають каміння й мушлі на берегах. Десятий піт стікає спинами численних офіціантів, офіціанток, поварів, пекарів і просто майстрів скотобійні... Словом, літо. Час насолоди, відпочинку та виправлення помилок, завданих нашому тілові зимою, поганим зовнішньо- та внутрішньополітичним становищем та неправильним харчуванням.

Чи є блоґер журналістом?

Чи є блоґер журналістом?

мнения

6 Июня, 10:15

Цивілізація — це спроба роду людського позбавити себе труднощів та проблем. Так сказав один мудрий чоловік. Склалося: з огляду на те, що труднощів та проблем щоразу, з кожним колом, на яке вона заходить, дедалі більшає, потрібні рятівники — ті, хто стоятиме на сторожі її засад. Раніше цю функцію виконували мудрі правителі сивої давнини та їхні радники, шляхта тощо — завдяки рішенням, спричиненим глибинами цієї мудрості. З розвитком друку і десь так приблизно з початку ХІХ сторіччя функцію мудрого суспільного арбітражу стабільно перебрала на себе журналістика. Тобто, предмет, який ми маємо на увазі під словом "журналістика". Ті, хто уособлює царину, що з хобі поступово перетворилася на професію.

Свято емансіпе і Жанни д`Арк

Свято емансіпе і Жанни д`Арк

мнения

30 Мая, 16:56

Насправді жодним чином не свято — поминальний день у кращому разі. Адже саме 30 травня 1431 року було страчено дівчину, якій судилося стати легендою не лише для жіноцтва. Спалена на вогнищі Жанна д`Арк мала особливі видіння, хист і харизму. Навряд чи, рятуючи Францію, вона  міркувала також про чесноти ідеї жіночої емансипації. Однак сталося так, що саме образ Орлеанської Діви, який так надихає поетів ось уже пів тисячоліття, підштовхнув другу і кращу половину людства до боротьби за права, яких, правду кажучи, вони справді часто виявляються позбавленими. 30 травня 1932 року у Німеччині було ухвалено "Закон про юридичне становище жінок-чиновників". Саме відтоді 30 травня відзначається як День жіночої емансипації або День емансіпе.

Здравствуй, годовщинка!

Здравствуй, годовщинка!

мнения

22 Мая, 18:47

Интересно, как бы вы посмотрели на мир, если бы проснувшись, к примеру, завтра рано утром, неожиданно для самого себя обнаружили полное его отсутствие – мира, утра и вообще вашей личной возможности взглянуть на него (так как вас уже нет)? Конечно, такая возможность существовала бы только в одном случае: если б на планете произошла некая ужасная катастрофа. Например, ядерная война. Она способна стереть с лица Земли все культуры, имена, племена и языки, превратив наш добрый всеобщий жилой дом в руины наподобие античных развалин. Причем, это были бы руины без гарантии их посещения любознательными туристами, коих также не было бы. Правда в том, что из-за невозможности разрешить проблему конфликта на востоке Украины в 2014-м году существовала вероятность именно такой ядерной катастрофы.

Яка вона, українська молитва

Яка вона, українська молитва

мнения

8 Апреля, 08:51

Один раз на рік моє серце повне якщо не гордощів за кожного свого співвітчизника, то радощів. Усе почалося весняного дня, коли всередині ночі я повернувся з Києва. Довелося йти пішки, панував легкий туман. Як правило, о такій порі моє місто спить. Але це була великодня ніч в незалежній Україні. І тому на тротуарах час від часу проявлялися постаті — спочатку чути було невчасний для тихості нічної стукіт підборів і бадьорі голоси, – а потім з туману виринали двійко, трійко, далі — десятки і сотні. "Піджарі", бадьорі й радісні вони йшли з кульками і без кульків крізь ніч. Усі вони поспішали. Не так, як на роботу — і краще, ніж до когось у гості. Вони йшли до Бога. У великодню ніч. Із того часу я почав радіти за кожного з них в день Пасхи. Я розумів, що багато в кого з оцієї ночі освітлених вікон почнуться свої сварки, проблеми, негаразди і чергові трагедії. Однак цієї миті, коли вони поспішали частіше з культурних, аніж духовних мотивів, хоча духовних також — до храму кожен з паломників безумовно мав те, що так часто втрачав упродовж будь-якого свого трудового року — надію. Конкретну, величну і безумовну надію — на те, що завтра в твоєму житті щось точно зміниться, зміниться добре, гараздо, позитивно.

Звичайна любов до Кемерова

Звичайна любов до Кемерова

мнения

28 Марта, 15:23

Люди намагаються вибратися схилом. Згинаючись до землі (бруківки), ховаючись за поодинокі деревця, вони збираються підійнятися на схил. Ховаючись від поодиноких тріскучих звуків. Вряди-годи деякі з них падають і більше не підіймаються. Завалюються, як ляльки чи гравці у яку-небудь "війнушку". Теледиктор німує. Ми розуміємо, чому ті, хто впав, більше не підіймаються: через кілька хвилин наші припущення виявляються правдою — вони справді вмирають, їх насправді, не "понарошку", вбивають тут, на Інститутській. Але наш мозок вперто відмовляється вірити у реальність показаного. І ми, дужче ніж будь-коли, вболіваємо за тих, хто пересувається. Нам здається, що деяким таки вдасться злитися з бруківкою, аби залишитися непоміченими для снайперів. Але це не так: всі, хто падають, продовжують умирати.

Небесна Сотня (майже великодня історія)

Небесна Сотня (майже великодня історія)

мнения

20 Февраля, 16:04

Коли він народився, в квартиру, яку відучора його батьки винаймали, прийшли троє. Вітаючи Йосипа з народженням сина, волхви принесли 150 радянських рублів, ризький бальзам та горщик із туєю. Пізніше, миючи посуд, мама сказала, що тую не варто садити, тому що вони скоро переїжджають, тому що ніхто насправді на цій землі не має свого місця, крім тимчасового. Вона долила в свою склянку залишки ризького бальзаму і випила одним великим ковтком – шкіра її не змінила кольору, губи, здається, ледве торкнулися мальованих обручів склянки. Після цього Марія відкрила шухляду, дістала рублі і вирушила до Ганнусі – привітати її з черговим маленьким сімейним ювілеєм – Іванкові виповнювалося сім місяців, а його тато, вчитель історії, знову почав говорити.