Затримання Корбана: що це взагалі таке?

"Свободу Юрію Дєточкіну!" – приблизно так можна класифікувати тему, через яку зараз нуртує український соціум буквально від дня Хелловіна. Маються на увазі розслідування спецслужб довкола дніпропетровських благодійних фондів, вінцем яких стало затримання Геннадія Корбана та нинішній суд над ним.

Пересічний мешканець країни, до яких належу і я, подумки запитує: що ЦЕ взагалі таке? Чергова історія з Майданом та навколо Майдану, наступний виток у гонці втілення амбіцій від табору переможців Революції Гідності, втілення ідеї воістину правової держави, або логічне завершення тези Порошенка "повне перезавантаження влади", чи – просто павуки в банці?

Принаймні, на каналах та медіа, близьких до групи "Укропу", в перші хеловінні дні конфлікту президента України інакше як Путіним не називали. Даремно: і масштаби не ті, і концепція у нашого президента все ж набагато демократичніша. І втім, Олексіїча досі, щохвилини ефірів хто-небудь із експертів потихеньку продовжує звинувачувати у фактично ледве не узурпації влади, погрожується: дехто, мовляв, робить те саме, що і Янукович (при цьому ніколи не конкретизується, що саме), але закінчиться все це для "нього" набагато фатальніше і швидше, ніж у випадку з президентом України №4.

Ну а наші доблесні правоохоронні органи, затримавши причетних до ідеї корупції та скерованих на підрив засад державних, втілюють у відповідь справедливий суд, поки що над Корбаном.

Суспільство у шоці: воно хотіло миру (давно), а не нових метастаз олігархічних воєн (банальних). Багато-хто, коли правда – то це більшість, не втягнутих до цього конфлікту – вбачає в такому напруженні всередині патріотичних сил в Україні безпосередню чергову загрозу державності. І вони праві.

Подібні випадки вже траплялися в історії, нехай і не нашій. Робесп'єр, звільнюючись від своїх колишніх соратників, які виявилися "ворогами Революції", можливо, всього-на-всього прокладає дорогу якому-небудь Наполеону Бонапарту.

Усе дуже просто. Те, що відбувається з патріотами-оліґархами зараз, повинно було трапитися давно.

Якщо ви пам’ятаєте, почалося з того, що днями СБУ вдалося з'ясувати, що під діяльністю установ, створених для допомоги бійцям на Донбасі, чаїлася спроба створення деякої приватної армії.

Напевно, мова йде лише про леґальну армію імені приватної особи. Тому що нелеґальні приватні армії на Сході України повністю сформувалися ще перед попередніми, парламентськими виборами. Усім відомо, що у нас на фронті воюють добровольчі батальйони, що "симпатизують" тій чи іншій політсилі чи тому або іншому олігарху або політичному лідеру. Що це, як не факт існування нелегальних армій по суті?

Щоправда, подібний факт – норма, яка в умовах минулорічної слабкої обороноздатності нашої регулярної армії дозволила швидко і ефективно, доки реґулярна армія налагоджувалася, надолужити прогалини у воєнній справі та поліпшити цю обороноздатність. Усі, від президента до парламенту, мирилися з цим і миряться досі. У чому ж тоді справа?

А справа в тому, що подібний стан речей, коли в країні у будь-який момент будь-яка політична сила швидко сформує собі "приватну армію", аномалія для демократичної країни зразка початку ХХІ сторіччя. Усунути саму можливість створення подібних нелегальних армій – справа честі не тільки українського президента або підпорядкованих йому спецслужб, але і всього суспільства (і в тому числі – політикуму, що презентує це суспільство у законодавчих органах влади).

Однак, вважається, минулого року у Порошенка ще не було такої можливості: навести лад у хисткій, часто недужетоправовій царині з оборудками довкола допомоги фронту.

Зараз, після повного переформатування влади на місцях, Порошенку здалося, що такий час настав.

А його опонентам здалося, що після не надто певної перемоги БПП на місцях (президентом було оголошено тільки, що перемогли патріоти, але не БПП), настав інший час: диктувати свої умови, і не тільки політичними методами.

Проблема була тільки в тому, хто з них перший почне: спецслужби копати під "приватні армії", чи "приватні армії" розгойдувати човен президента.

Президент розпочав свою гру першим. І тепер питань до нього два: чи не зарано/запізно він розпочав свій рух на подібні перевірки певних фондів та персон (до речі, рівно за два тижні перед виборами на Хортиці Петро Олексійович обіцяв навести лад у підвладних його компетенції царинах, але на цей виклик, прийнявши його за якусь чергову мовну фігуру, не звернув тоді уваги ніхто), і питання друге – чи не закінчить він Робесп'єром, проторивши шлях до керма державою третій стороні?

Для "Укропу", Корбана та інших, яких під час їхнього поствиборчого маневру застукали дещо зненацька, питання стоїть інакше. Вони вже пішли ва-банк, оголосивши громадський фас на діючого ґаранта Конституції та оголошуючи його путіним, януковичем, пінечетом тощо. Цей рух означає спробу нацькувати громадську думку на команду президента, яка, маючи багато в чому ту саму олігархічну природу, в очах народу не виглядає ідеально і спробувати або залякавши опонентів з президентської команди змусити відступити в якихось не озвучених соціуму питаннях, або, в крайньому вже разі (про всяк випадок організовано Тарифний Майданчик), влаштувати Олексійовичу Майдан. Цей рух – єдиний, крім відкритої громадянської війни, який залишається в арсеналі опонентів діючої влади. Тому що способи людських перемовин, вочевидь, вичерпані.

Однак беручи до уваги стан України, незважаючи на широкомасштабну кампанію "Свободу Юрію Дєточікіну!" (а що, і Дєточкін, і деякі безумовно заплямовані не чесною грою майданери – персони безумовно благородні та по-своєму героїчні ),підозрюю, на загал громадська думка цього разу буде на боці президента.

І не тому, що павуки-патріоти, якщо кинути їх у банку, все одно не жалять один одного на смерть, а отже який сенс виходити за них на черговий Майдан.

А тому, що ця колотнеча в банці усім добряче набридла. Скажу, гадаю, за всіх: ми хочемо стабільної демократичної країни, в якій правує право і будь-хто, навіть герой, якщо він помилився, може бути притягнений до відповідальності: інакше правової країни нам не побудувати ніколи. І ми не хочемо країни, в якій всі безперервно з'ясовують, хто з них більший герой. (Цікаво, що під оцей черговий шумок "прокинулася" тема з нашим чи не одвічним за всіх влад "узніком замка Іф" Ігорем Мосійчуком?!)

Хоча було би ще справедливіш, і справді, хоча б про людське око, взяти, та й притягнути до суду і подібних відповідальностей і когось із президентської команди, га?