Олексій Росовецький
Заступник Подієвого лідера Сьогодні 
Катастрофа українського авіалайнера Boeing-737 "Міжнародних авіаліній України", в якій 8 січня загинули 176 пасажирів і членів екіпажу, стала найбільшою за кількістю жертв за всю історію незалежності України. У яких ще аваріях ми втрачали літаки і людей і з яких причин, читайте в спеціальному матеріалі сайту "Сьогодні".
Туреччина, 2003
26 травня 2003 року за 30 кілометрів від міста Трабзон і за 3,5 км на схід від міста Мачка (Туреччина) о 4:45 за місцевим часом зазнав аварії під час заходу на посадку український літак Як-42Д компанії "Українсько-Середземноморські авіалінії". Внаслідок авіакатастрофи загинули 75 осіб: 62 іспанські військовослужбовці, які проходили службу в складі Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані, та 13 членів екіпажу.
Як писали журналісти Deutsche Welle, початковою версією катастрофи називали погану погоду і збої в роботі наземних служб аеропорту Трабзон, на поле якого намагався сісти ЯК-42. Інша версія перекладала відповідальність на український екіпаж: нібито пілоти були п'яні або були напівсонні через утому, але пізніше її теж відкинули. Водночас комісія звернула увагу на дивну поведінку екіпажу: під час першої спроби приземлитися в Трабзоні літак не зміг зайти на посадку з потрібною боку. Крім того, апарат наблизився до землі на занадто високій швидкості.
В свою чергу МЗС України заявило, що кидати тінь на українських пілотів літака Як-42 передчасно. По-перше, борт пілотували професіонали високого класу: за штурвалом перебував пілот Володимир Куценко, який налітав 7 280 годин, із них на Як-42 – 2 418 годин. Його змінник Микола Ситник налітав ще більше – 19 350 годин, із них на Як-42 – 1 527 годин. По-друге, аеропорт в Трабзоні, де мав сісти Як-42, не був обладнаний радіолокатором. Тобто диспетчер не бачив літака і орієнтувався лише на слова екіпажу.
В результаті розслідування, яке тривало понад два роки за участю експертів з Туреччини, Росії, України та Іспанії, втома екіпажу, який до моменту аварії перебував у польоті без відпочинку 23 години, була названа серед 14 інших причин разом із браком пального.
"Причиною катастрофи є зіткнення літака із землею в керованому польоті, спричинене втратою екіпажем розуміння поточної ситуації, порушенням вимог, встановлених КЛЕ літака і схемою заходу на посадку, виконанням неточного заходу на посадку, неправильним використанням автоматизованих систем управління польотом, відсутністю належного рівня підготовки та зниженням нижче за встановлену висоту зниження для цього району", – писав сайт Air Disaster.
Загиблому українському екіпажу в місті Трабзон у липні 2006-го було відкрито пам'ятник.
Греція, 1997
17 грудня 1997 року в околицях Салонік зазнав катастрофи літак Як-42 авіакомпанії "Аеросвіт", орендований у "Львівських авіаліній". В підсумку загинули 70 людей, зокрема і п'ятеро дітей. На борту були 30 українців, 34 греки, троє росіян, двоє поляків і один німець. Більшість пасажирів летіли в Грецію святкувати Різдво.
Літак підлітав до Салонік уночі, до того ж небо затягло хмарами, але погодні умови дозволяли зайти на посадку. На жаль, екіпаж сильно відхилився від схеми заходу, навіть не помітивши цього. Диспетчер аеропорту попередив екіпаж, що борт пройшов над аеропортом на занадто великій висоті, і дав добро на друге коло. Але пілоти втратили просторову орієнтацію – і чомусь не доповіли про це диспетчеру, а в самому аеропорту не було радіолокатора.
Тож диспетчер не зумів вчасно зорієнтуватися, що авіалайнер прямує не в бік аеропорту, а на захід-південно-захід до гір. О 19:13 на висоті 1050 метрів на відстані 69-72 км на південний захід від аеропорту Як-42 врізався в схил гори Пента-Пігадія.
Згідно з даними сайту Air Disaster, слідство назвало такі причини катастрофи:
- екіпаж неправильно виконав схему заходу на посадку і схему віддалення на друге коло;
- екіпаж не використовував радіонавігаційні засоби та обладнання літака для визначення місця розташування;
- екіпаж не доповів диспетчеру про втрату орієнтування;
- екіпаж не був достатньо підготовлений і кваліфікований, через що не було належної взаємодії між членами екіпажу, а командир не став набирати висоту, коли за 30 секунд до зіткнення з горою спрацювала система небезпечного зближення із землею.
Щодо диспетчерів Салонікської аеропорту, то їх звинувачували за декількома пунктами, зокрема й за неумисне вбивство та порушення правил роботи, і, зрештою, вони були засуджені до п'яти років позбавлення волі.
Іран, 2002
На жаль, це вже друга катастрофа українського літака в Ірані: 23 грудня 2002 року Ан-140, що належить компанії "Аероміст-Харків", розбився поблизу іранського міста Ісфаган. На борту було 42 пасажири і 6 членів екіпажу, не вижив ніхто. Як повідомили в Міністерстві закордонних справ Ірану, серед пасажирів були громадяни України і Росії – за гіркою іронією долі, фахівці, які летіли налагоджувати в Ірані виробництво і випробування літаків цієї ж марки, Ан-140. Вони мали бути присутні на першому показовому польоті літака, який склали в Ісфагані.
"Політ в Ісфаган був робочий і одночасно святковий: напередодні Нового року в Ірані повинен був злетіти другий літак, який збирали паритетно українські та іранські фахівці (за контрактом 1995 року передбачалося виробництво десятків Анів на загальну суму $ 4 млрд). На запуск IrAn-140 зібралася серйозна делегація ХАЗу: директори департаментів, начальники управлінь, головний технолог, інженери, а також їхні колеги з АНТК ім. Антонова, ФЕДа, директор "ЮжгіпроНДІавіапрому", фахівці на чолі з директором харківської компанії "ІнтерАМІ", – писав сайт "Сьогодні" в спеціальному матеріалі "У Харкові згадували іранську катастрофу".
За даними іранської сторони, о 19:20 за місцевим часом Ан-140 запросив посадку в аеропорту Ісфагану, коли був за 24 кілометри від злітно-посадкової смуги. Але через 15 хвилин зв'язок з бортом перервався, і він зник з екранів радарів. Пізніше всі світові новини повідомили: літак врізався в гору заввишки 2000 метрів на позначці сім метрів від вершини.
Однією з причин аварії літака Ан-140 у пресі називали "людський чинник", говорили навіть про теракт. На сайті Air Disaster причини описували так:
"Екіпаж не зміг визначити відстань до аеропорту за допомогою далекомірного обладнання, не доповів про виниклі проблеми диспетчеру і продовжив захід на посадку, використовуючи бортову глобальну навігаційну систему (GPS), що не передбачено керівництвом з льотної експлуатації".
Тодішній заступник директора Державного департаменту авіатранспорту України Юрій Кордянін, який представляв у комісії з розслідування катастрофи українську сторону, в інтерв'ю газеті "Факти" назвав головною причиною аварії самовпевненість пілотів.
"Кілометрів за 55 від посадкової смуги на панелі управління Ан-140 відмовив "далекомір"- прилад, який визначає відстань до аеродрому. За схемою, запропонованою іранським диспетчером, авіалайнер мав, зробивши велике півколо з радіусом 12 миль (приблизно 21 км), заходити на посадку з боку гірської гряди, розташованої в декількох кілометрах від аеродрому. До Ісфагану залишалося приблизно десять хвилин льоту – тобто часу на те, щоб скоригувати ситуацію, вистачало. Потрібно було повідомити диспетчера про відмову приладу і запросити посадку "з прямої" – тобто підлетіти до смуги так близько, щоб побачити посадкові вогні і, зробивши маневр-вісімку, благополучно приземлитися. Але для льотчиків-випробувачів відмова різних систем – звичне явище, з яким їм доводиться часто стикатися, випробуючи літаки нової моделі. Тому пілоти понадіялися на свою майстерність і прийняли рішення сідати за початковим варіантом" , – розповів чиновник.
Нагадаємо, що авіакатастрофа Boeing-737 у Тегерані, яка сталася 8 січня, стала 214-й аварією із часів польотів літаків цієї моделі. У цих катастрофах загинуло понад 5300 осіб:
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми