укр
Светлана Панаиотиди
Территория добра
Главная Последние новости Украины
13 Июня 2008, 14:45  Версия для печати  Отправить другу
×
"Великі українці": смерть комунізма і тріумф бакса Украина Написав цю хроніку по "гарячих слідах" конкурсу "Великі Українці", але через певну лінькуватість та бажання витримати паузу, викладаю на суд читачів "Сегодня" лише зараз.

"Великі українці": смерть комунізма і тріумф бакса

Написав цю хроніку по "гарячих слідах" конкурсу "Великі Українці", але через певну лінькуватість та бажання витримати паузу, викладаю на суд читачів "Сегодня" лише зараз.

Я вважаю, що ми повинні не соромитися, а пишатись: наші українські професори виявляються не якимось там "ботанами" в окулярах, вони мають добру статеву потенцію і европейське широту світогляду у плані захисту сексуальних меньшин.

Телевізійний конкурс "Великі українці" закінчився трохи неочікуваним фіналом. Фіналом про який ніхто не говорить, хоча повинні були б, не кожен день у Европі спостерігається чергова смерть, чергового національного комунізму.

Звісно, можна довго сперечатися, наскільки той український комунізм був українським. Адже не просто так КПУ не взялася лобіювати жодного "прохідного" кандидата. Кого з українських комуністів не візьми: червогого козака Юрія Коцюбинського, письменника Миколу Хвильового, партійних діячів Скрипника чи Петра Шелеста – всюди проявляється їх "український буржуазний націоналізм", що починається закликом "геть від Москви" і закінчеється книжкою "Україна наша Радянська". Як ніби-то якись злий рок чи то пак "національна хвороба правизни" переслідує українських комі: якщо комуніст – значить не українець, а як українець то вже і не комуніст. Думаю, що КПУ, як "зєніцу ока" повинна берегти Адама Мартинюка, адже "камрад" є не лише комуністом, а ще й галичанином...

Не знайшовши нікого більш близького для України, аніж В. Ульянов, КПУ розпочало компанію саме за нього. Здобула скромне 23-тє місце, не увійшовши у першу десятку. Спочатку я хотів дати приклад Портуґалії, там КПП кинула всю свою енергію на агітацію за Алвару Б. Куняла. (Праві голосували за Антоніу О. Салазара, а ліберали за А. С. Мендеша – португальського консула у Марселі, який рятував євреїв під час Другої Світової війни). Але потім я вирішив: в принципі – це не провина КПУ, що серед українських комуністів не було інтелектуально сильних лідерів. Алвару Куньял захистив кандидатську дисертацію у "фашистській" тюрмі "Пеніщє" присвячену проблематиці абортів, під псевдонімом Мануел Тіагу писав гуманістичні романи, під псевдонімом Антоніу Валде малював у стили французських імпрессіоністів. У СССР, компартійних керівників такого типу почали відстрілювати вже у 20-ті роки минулого сторіччя. Тому і не дивно, що з боку сучасного лівого руху в Україні "маємо – те що маємо": від "православної ворожки" Вітренко, до КПУ, яке, за останніми данними, також переключилася на захист "канонічного православія".

В українському сегменті "живого журналу", у нашій "блоґосфері" – зі сторінки на сторінку "перепощується" фраза, яку ніби-то сказав "адвокат" Ярослава Мудрого про те, кого і ким він міг би "затрахати". Юзери, або по-українські – "жежисти" у шоці: профессор і кандидат наук, а таке міцне зацікавлення у "траху". Я вважаю, що ми повинні не соромитися, а пишатись: наші українські професори виявляються не якимось там "ботанами" в окулярах, вони мають добру статеву потенцію і европейське широту світогляду у плані захисту сексуальних меньшин. У свойому заповіті, я буду вимагати, аби мій онук (якщо такий народиться), обов’язково голосував за Дмитра Табачніка у наступних виданнях конкурсу "Великі українці".

Ще одою вадою, яку закидають конкурсу – є те, що "телевізійний формат" (люблю цей вислів), не заперечував проти того, аби з одного і того ж номера телефона дзвонили / надсилали стільки смс, на скільки вистачить кредиту. Знову таки, повертаючись до Портуґаліі, в цій небагатій країні телебачення РТП об’явило, що один номер телефона має право на один голос. Хочеш подзвонити шє, біжи до сусіда, або дзвони з телефона – автомата. Кожен наступний дзвінок анулював попередній. Тобто, якщо дідусь проголосував за Салазара, мама за поета Камоеша, тато – центрист за консула Мендеша, а сестра – лівачка за Куняла, то чинним залишався лише голос за Куняла. Після голосування, багато хто з політичних коментаторів жалілися що їх оманою змусили віддати свій голос Салазару. Вони отримували смс з текстом "Передзвони мені", а коли передзвонювали, очікуючи флірту з "українкою у стрінґах" чи "мускулистим бразильським парубком", отримували суху і невтішну відповідь з іншого кінця дроту: "Дякуємо, ви віддали ваш голос за Антоніу Олівейру Салазара". Справжня португальська трагедія. Наші коментатори пишуть, що у нас все було прозаїчніше – певний банк виділив на "справу" певну сумму гривень і ніяких трагедій. А ми ще дивуємось, чому це нас у Об’єднану Европу не пускають. Боягузи!

Ах, забув, сусіди – росіяни теж розпочали конкурс присвячений їхнім великим, занесли туди всіх наших князів та княгинь, деяких гетьманів та винахідників, або як кажуть поінформовані, затівають щось "шовіністичне". Португальці (вибачте, але як не як – це мій особистий еталон Европи), забрали собі мозамбікця Еузебіу. Народився хлопець у Мапуту, яке тоді ще звалося Лоуренсу Маркеш, у районі Мафалала (там, як дощить, то всі будиночки заливає водою), чорний африканець – син чорного африканця. Ніби-то і жаль віддавати. А з іншого боку, якщо ми без бою віддали світу Захер – Мазоха, Бруно Шульца чи Чарльза Палахнюка, бо всі вони або "перверсійні", або "жиди" або ж просто геї, то мабуть господь із ними, з росіянами. Якщо ми самі для себе визначемо хто є наші національні герої, нам ніякі росіяни будуть не страшні. У Мозамбіка так ніхто і не зміг відібрати Еузебіу, адже він народився на Мафалалі.

Одним словом, компанії мобільного з’вязку за 2 – 3 дні отримали місячну виручку, певний банк проявив себе у царині доброчинності, громадяни України більше дізналися про своїх власних співвітчизників. Тут не жалітися треба, а радіти. А деякі ще громадяни обіцяють скаржитися британцям у ВВС, мовляв, конкурс виявився нечесним. Але я чогось не пам’ятаю, аби тут хтось взагалі говорив про чесність. Сьогодні не престижно говорити про чесність, а престижно – про корисність. Я вважаю, що підтримати національного виробника у будь якому разі корисно, хто знає чим і як він завтра нам усім може знадобитись...


×
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Вы сейчас просматриваете новость ""Великі українці": смерть комунізма і тріумф бакса ". Другие Последние новости Украины смотрите в блоке "Последние новости"

Добавить комментарий:

Ваш комментарий (осталось символов: 1000)
Правила комментирования на сайте Сегодня.ua
Подписка: