Український Робін Гуд, якому поталанило змагатися з самою вічністю

398 років тому з-під Хотина, напівлежачи у королівській кареті, поранений і втомлений, але так і не переможений, повертався додому український гетьман/президент №2. Гетьманові лишалося прожити менш ніж півроку: 10 квітня 1622 року він помре у Києві. За 5 діб до кончини найзначущіший український лідер початку 17 сторіччя заповість чималий статок Львівському та Київському братствам, церквам та монастирям, не залишивши жодної копійки невірній своїй дружині Анастасії Повченській. Навіть через чотири сторіччя, згадуючи цю подію, Україна все ще співає:

- Ой вер-, ой вернися, Сагайдачний,

Візьми свою жінку,

Віддай тютюн-люльку,

Необачний!

- Мені, мені з жінкой

Не возиться,

А тютюн да люлька

Козаку в дорозі

Знадобиться!.. – відповідає

Петро Конашевич Сагайдачний – одна з найбільших постатей вітчизняної історії. Можливо, навіть найзначніша: такий собі козацьки Олександр Македонський.

В історії властиво воєнних перемог з учтом Петра Конана Сагайдачного може посперечатися хіба що Дмитро "Байда" Вишневицький або Богдан Хмельницький. Саме цей тріумвірат перших трьох гетьманів – Байда-Сагайдак-Хмель – у плані чеснот так ніколи і ніким із найвищих посадовців не був перевершений: ані в військовому, ані в управлінському відношенні.

Хоч межи їх і є певна відмінність, крім фактичної. "Байда" був леґіонером, – литовським шляхтичем, нащадком великого князя Ґедиміна, і саме він практично заснував і розбудував українське козацтво на пограниччі польсько-литовської держави. Богдан, напівполяк, присвятив більшу частину життя та всю власну душу втіленню ідеї створення власне Української козацької держави. Тоді як Петро Конан, народжений чи то в Самборі, чи то в Кульчицях в роках від 1577 до 1582-го, будучи вірним спільноті козацького товариства, все ж таки завжди залишався передовсім відданим та законослухняним громадянином Польської корони. Завжди, коли питання "козаки" чи "корона" поставало руба, дисциплінований державник-Конашевич надавав перевагу короні, безжально караючи на смерть у козацькому війську будь-які прояви сепаратизму, анархії та непокори урядові. Саме тому українська історіографія ставиться до Сагайдачного не менш полярно, аніж українське козацтво 17 сторіччя. Булава отамана під час січового голосування неодноразово переходила від нього в інші руки, однак щойно у бойовому поході був знову потрібен талановитий та водночас "фартовий" полководець, як козаки знову і знову вимагали взяти булаву Петра Конашевича-Сагайдачного. Притому саме за його гетьманства востаннє були висвячені українські православні автокефальні священики. Сагайдачний сам виїхав на кордон Московської держави 20 березня 1620 року, аби на зворотному шляху патріарха єрусалимського Теофана додому майже на рік запросити його з цією метою в Україну. Наступний томос буде отримано через 399 років, у грудні 2019-го.

Це своє прізвисько "Сагайдачний" майбутній гетьман отримав від козаків за свою леґендарну вправність у стрільбі з лука: до 12 точних пострілів за хвилину з відстані в 500 кроків. Ще одинадцятирічним хлопчаком Петро Конан вирушив навчатися до Острозької академії із незмінним сагайдаком за плечима. Сагайдак для Сагайдачного – як шабля для Хмельницького, який одного разу в солідному віці і вже зі звисаючим черевцем поклав трьох із чотирьох професійних найманих убивць, що несподівано накинулися на нього в гаю попід Суботовим.

"Слава цього козацького гетьмана може позмагатися з вічністю", – писав Касіян Сакович, ректор Київської братської школи 1620-1624 років про Конана. За своє не надто довге життя (40-45 років за різними джерелами) Конашевич-Сагайдачний встиг покрити себе нею, невмирущою славою великого європейського полководця.

Ой в неділеньку та пораненьку

Зібралися громадоньки

До козацької порадоньки,

Стали раду радувати,

Відкіль Варни діставати:

Ой чи з поля, ой чи з моря,

А чи з річки-невелички?..- співається в народній пісні про літній похід Конашевича-Сагайдачного 1606 року супроти Кримського ханату та Османської імперії. Того року були з тріумфом атаковані Кілія, Білгород (Акерман) та Варна. Ще через два роки запорожці під проводом гетьмана Сагайдачного визволяють невільників, взявши кримський Перекоп. Однак особливо розголосу в європейській дипломатичній переписці набула акція Сагайдачного від 1614 року, коли за одну ніч упало одне з трьох найкраще укрпілених міст Османії – Синоп. Дізнавшись про зруйнування Синопу султан навіть розпорядився негайно повісити візира Насух-пашу. 1616-го, в рік смерті Шекспіра та Сервантеса, Петро Конашевич-Сагайдачний навіки вписав себе в скрижалі – в сюжети народних дум та полотен живописців. У воістину епічній дводенній битві, в якій щастя спочатку було на боці ворогів, з-поміж яких опинилися не тільки татари, а й італійська залога, Сагайдачний звільняє Кафу – найбільший невольничий ринок у Криму, де в кайданах знемагали десятки тисяч бранців.

1618 року разом із польським королевичем Володиславом Петро Сагайдачний здійснює не менш епічний похід на Московію. Взято Лівни, Єлець, Шацьк,Лебедин, Данков, Скопин, Ряський, через гібридні чутки про те, що козаки-українці, мовляв, убивають всіх до ноги "руських" православних, облога міста Михайлова під зливами і в сльоті перетворюється на жах для обох сторін. Надалі Петро Сагайдачний (та королевич Володислав зі ставкою в Тушино) 401 рік тому, задовго до Наполеона чи Гітлера, зрештою, добирається до Москви, беручи її в облогу. Козакам вдається навіть висадити в повітря Остроженську браму, після чого цар відкупився, заплативши 300 карбованців золотом, аби тільки січовики вирушили додому.

Однак ключовою подією у житті Сагайдачного стала Хотинська битва. Поранений під Хотином, через півроку він помре. Але спочатку український гетьман підійме славу українського січового козацтва та українського військового мистецтва на найвищі щаблі в світовій історії.

Згідно з планами нового султана Оттоманської порти Османа ІІ, під Хотином польсько-литовська держава мала припинити власне існування, з цього мало розпочатися масштабне приєднання до Османської імперії і всіх решти європейських земель. Осман ІІ зібрав неймовірну на той час армію в 250 тисяч професіоналів, до складу якої входило і декілька тисяч яничарів – тогочасних спецназівців з особистої охорони султана. Незадовго до ключової битви Сагайдачний, що прямував до Хотина, ледь не загинув. Уночі він випадково заїхав у татарський табір, а коли виявив цю помилку під ранок, розпочалося переслідування. Поранений стрілою, він переплив Дністер, добрався до своїх, де якраз проходила козацька рада, де востаннє під голосні вигуки запорожців був обраний гетьманом.

3 вересня 1621 року Сагайдачний вперше в історії застосував перегрупування козацького війська під час бою, перевівши в ході битви основні сили на фланги і оголивши центр війська, а потім кілька разів контратакувавши османідів, унаслідку чого турки втратили 20 тисяч бійців. Вночі були зведені козацькі бліндажі. 4 вересня, після безпрецедентного для середньовіччя артилерійського їх обстрілу, який тривав 5 (!!!) годин поспіль, загинув лише один українець, курінний отаман Васюк Зоря. У ході подальшої атаки Сагайдачного та Карла Ходкевича османіди втрачають ще 15 тисяч воїнів, із-поміж них – майже всю особисту ґвардію, три тисячі яничар. 8 вересня запорожці продемонстрували ще одне військове ноу-гау – залповий вогонь із мушкетів із близької відстані. Сагайдачний вводить в дію ще не одну тактичну новинку – зокрема, нічні атаки, 17 та 18 вересня відбулися найуспішніші з них (600 османідів, не рахуючи худоби з волів та верблюдів, узято в полон). 28 вересня Осман ІІ востаннє намагається змести з лиця землі об`єднану україно-литовсько-польську армію, кількість якої на початку кампанії складала 75 тисяч (в т.ч. 40 тисяч козаків). Божевільний батл, в якій полягли тисячі з обох боків, закінчилася тим, що 29-го султан запросив почесного миру, а ілюзія щодо непереможності Османської армії припинила своє існування.

...Другого гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного поклали в карету, подаровану Жиґимонтом (Сиґізмундом) ІІІ, до якої сів також особистий лікар короля. Гетьман їхав до Києва, помирати. Ідеї "Ліґи християнської міліції", штаб-квартира якої знаходилася в Карпантрасі, неподалік Авінйона, запропонованої мсьє де Шевром (грецьким імператором Палеологом), не судилося бути втіленою в життя. Хрестовий похід всіх європейських армій, "Ліґи християнської міліції", із метою усунення з мапи Османської імперії, так і не відбувся. Тому що в особі Сагайдачного помер полководець, який і мав його очолити. Цей факт засвідчило листування Сагайдачного з князем де Шевром.