"Вчитися доводилося на ходу": історія лікаря, який кинув медицину і пішов в IT

Андрій Набоков пішов з медицини на початку "нульових" років. Тоді фінансування охорони здоров'я було мізерним – зарплати травматолога-ортопеда іноді не вистачало навіть на проїзд. А після народження другої дитини вирішив кардинально змінити професію. Вчитися довелося на ходу.

Колишній травматолог-ортопед розповів сайту "Сьогодні", про те, як кинув медицину, іщо потрібно, щоб працювати в IT..

Я був настільки бідний, що у мене часто не було грошей на трамвай

Офіційно моя посада називається "Фахівець з якості програмного забезпечення". Я тестую розробки зарубіжних замовників. Цим займаюся вже 17 років. Формальної освіти програміста у мене немає – усьому вчився на ходу.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

До цього я вісім років пропрацював лікарем. Спочатку закінчив медучилище й отримав спеціальність фельдшера. Після армії вступив до медвишу і став травматологом-ортопедом. Моє останнє місце роботи – молодший науковий співробітник Інституту травматології та ортопедії. Це була дуже велика клініка на 500 ліжок. Я спеціалізувався на невідкладних травмах рук і ніг, займався колінним суглобом. Але галузь сильно недофінансовувалася, не було всього обладнання, яке необхідно в травматології. Це був кінець 90-х. Я був настільки бідний, що іноді не було грошей доїхати до лікарні.

Мені надходили пропозиції із зарубіжних клінік, але у мене не було за що купити квиток. А приватних травматологічних клінік тоді не було, та й зараз мало. Це дуже дорога спеціальність, тому що необхідно дороге обладнання.

У 2000 році, коли народилася друга дитина, я зрозумів, що фізично не зможу утримувати сім'ю. Ще з інститутських часів я цікавився комп'ютерами, навіть закінчив курси програмування на BASIC – на сьогодні це дитячий лепет. Але, принаймні, я міг спілкуватися з програмістами їхньою мовою.

Я зважився і пішов з медицини.

Як я знайшов першу роботу

Першу роботу знайшов через інтернет. У мережі натрапив на бельгійську компанію, яка шукала лікаря для тестування медичних програм.

Щоб туди потрапити, треба було пройти IQ-тест англійською мовою. Потім мені дали пробне завдання написати невеликий сайт на чотири сторінки. Із завданням я впорався за годину, і мене взяли. Всього іншого я вчився просто на місці.

Першим проектом була 3D-візуалізація даних комп'ютерної томографії. Як лікар я розповідав розробникам, як програма повинна виглядати, щоб нею змогли користуватися медики. За місяць я включився в проект і працював, як потрібно.

Я б із задоволенням працював би в медичних проектах і далі, але такі фірми не заходять в Україну – у нас немає виробництва. Я б з радістю тестував медобладнання, оснащене програмами. У нас в основному розробляються проекти для бухгалтерії, трекінгової системи, фінансової звітності.

Зараз я працюю як приватний підприємець і надаю послуги компаніям.

Ч им займається тестувальник

Коли компанія створює проект, то набирає команду, у тому числі й тестувальників. Професія на ринку затребувана, приблизно чверть всіх фахівців в ІТ-сфері – тестувальники.

Працювати доводиться як із готовими програмами, так і з тими, які тільки розробляються. Робота над одним проектом може тривати від декількох місяців до року або двох.

Фото:pixabay.com

Спочатку тестувальник вивчає документацію: що програма повинна робити, як повинна виглядати і для чого проект створюється взагалі. Перевіряє ці документи на предмет того, чи є там "дірки", тобто чи не забули чогось. Ще до розробки програми я пишу тест-кейси – алгоритм тестування розробки. Потім програмісти пишуть програму, а я її тестую по кейсам. Якщо є помилка, я повідомляю про неї, і розробники її виправляють, потім я перевіряю її ще раз. Тестування включає кілька кіл, і в кінці виходить готовий продукт, яким можна користуватися. Це дуже схоже на медицину – за певними симптомами ти повинен виявити хворобу, назвати і довести розробнику, що це дійсно проблема і які можуть бути наслідки.

Кожен проект – це нова технологія, і я вчуся з нуля. Методика тестування завжди однакова, а технологія різна. Треба розібратися, як програма працює, на якій платформі, як її тестувати – кожного разу інструменти різні, і доводиться вчитися по ходу. Тобто я весь час в положенні учня, який навчається з нуля.

Чому я вирішив не йти вчитися

Я знаю фтизіатра, дерматолога і хірурга, які пішли в IT. Один повернувся в медицину, а два залишилися в цій сфері. Людина, яка вивчила медицину, може вивчити що завгодно. Такий багаж знань, який доводиться освоїти лікарю, абсолютно не можна порівняти з багажем програміста. А коли починаєш обертатися в цьому середовищі, то поступово починаєш говорити з програмістами однією мовою.

Так, існують спеціальні галузі програмування, наприклад розробка алгоритмів, і це дійсно тонкі речі, де потрібна вища математика. Якщо туди не лізти, все інше можна освоїти.

Колись у мене були думки піти й отримати спеціальну освіту, але зараз це не потрібно. Якщо не вмієш, то диплом не допоможе.

Коли я починав, професії тестувальника у нас не існувало. В Україні не було прийнято тестувати програми. Коли до нас зайшли західні компанії, вони ввели культуру тестування, тоді різко знадобилися фахівці у великих кількостях.

Зараз у цій сфері велика конкуренція. Якби я зараз спробував увійти на ринок, то навряд чи б влився. Інститути масово випускають програмістів, частина з яких іде в тестувальники, і ринок сильно наповнився.

Перш за все, в ІТ потрібна англійська мова. Ще потрібно щось мати таке, що буде цінуватися – те, що не вміє звичайний програміст. Наприклад, у мене це була медична освіта.

Я  досі стежу за медициною

Мені завжди подобалися комп'ютери, я не втомлююся від своєї роботи. Але все-таки медицину я люблю більше, ніж програмування. Однак, коли галузь без фінансування, працювати в ній неможливо.

Проте, я стежу за тим, що відбувається в охороні здоров'я. Після того як я пішов з медичної практики, видав дві книги: перша – керівництво з остеосинтезу, а друга – це спроба осмислити історію медицини і того, як вона буде розвиватися в майбутньому.

Вважаю, що медреформа, яка відбувається в Україні, занадто запізніла. Я знаю ситуацію зсередини – моя дружина працює сімейним лікарем. Я вважаю, що реформу треба було починати на початку 90-х, коли були кадри, гроші і лікарні ще були відносно новими. Був запас, і найболючіший момент реформи можна було якось проскочити. Зараз час втрачено, все розвалюється на очах, лікарі розбігаються. Що б не почали робити, кадри в медицині від цього не з'являться. Для цього треба набрати до нового вишу студентів, і тільки через шість років будуть інтерни, ще через три роки з'являться самостійні лікарі. На підготовку нових лікарів потрібно дев'ять років, а що дев'ять років буде робити населення – незрозуміло. На реформу потрібні величезні гроші, зараз на медицину витрачатися лише 3% бюджету країни, потрібно хоча б 10%, тому що реформа забирає багато ресурсів.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як вибори президента вплинули на ринок праці.

Дивіться також відеоінтерв'ю сайту "Сьогодні" з одним з гуру IT-бізнесу в Україні Олександром Ольшанським.